Коли вони зайняли свої місця і відштовхнулися, вони виглядали так, ніби над ними нависло жахливе передчуття наближення смерті. Не було сказано жодного слова; вони повільно тягнулися, наче йшли на власний похорон, аж поки не досягли східців на довжину човна. Лучник підкинув своє весло, і майже миттєво всі, крім чотирьох, були застрелені. Солдати, побачивши, що вони наближаються, ховалися за стіною, поки не підійшли достатньо близько, щоб добре прицілитися, а потім вистрілили. Командир, будучи лише пораненим, вистрибнув за борт, коли в човен відразу ж сів солдат і пробив багнетом його тіло, а він повис на кормі човна, просячи пощади.
Містер Маршалл, мічман, щоб уникнути багнета солдата, також вистрибнув за борт^і спробував втопитися, тримаючись під дном човна; не маючи змоги залишатися там, підійшов і отримав удар по голові вістрям мушкета, але його врятував від смерті іспанський офіцер, який взяв його під контроль і доставив до лікарні. Ще один чоловік був прострелений, але не вбитий, його також доставили в лікарню. Єдиний уцілілий, який залишився на дні човна, ніби мертвий, відійшовши на деяку відстань, підвівся і з веслом зліз з берега, і його підхопив човен з «Гіперіона», який узяв наш човен на буксир і привів його до борту нашого фрегата; а яке видовище представляв цей човен!
Кров і мозок розсипалися посередині, наче в ній зарізали бика. Тіла вивезли іспанці, ймовірно, щоб отримати їхній одяг.