«Ну, як ти вийшов з партнером?» «Ой! він помер невдовзі після цього." "Ну, як обернулися ваші справи?7" О, зруйнований! Зруйнований! Я втратив усе в Бостоні, а потім доводив себе до сп'яніння. Моя дружина померла з горем. Мій старший син підтримував мене до місяця тому. Я приїхав до Нью-Йорка, звернувся до Шермана, шурина мого партнера, щоб побачити, чи він надасть мені якусь допомогу, оскільки він був причиною мого краху. Він був дуже роздутий і виглядав погано. Він сказав йому, що я не покину його, поки він не дасть мені достатньо одягу.
Він відповів: «Я дам тобі трохи одягу; ходімо зі мною». Тож я пішов за ним до звичайного магазину одягу для моряків; він замовив костюм моряка, який заплатив хутром і залишив мені. Я викинув їх на вулицю, продавець знову підняв і переконав мене одягнути їх, на що я погодився, і ось такий одяг у мене зараз". Після цього я не мав можливості поговорити з цим нещасним чоловіком, хоча часто бачив його серед натовпу, то п'яного, то тверезого. Одного холодного дощового ранку я почув боцманів свисток і заклик: "Всі руки на квартердеку для освоєння! Невдовзі я переконався, що з цього приймального корабля з сімдесяти п’яти чоловік мав бути зроблений проект для озера Онтаріо, оскільки очікувалося, що Com.
Чонсі скоро зіграє у вирішальній битві. Коли всі встали, кошмар заспівав: «Всі, кого назвали, перейдіть на правий борт». І серед обраних я побачив бідного Гарріса. Він був гарним чоловіком, дуже схожим на Деніела Вебстера. Цим людям наказали підійти до човна вздовж борту, щоб доставити їх до пакету Олбані. У Гарріса не було бушлата, і він був наскрізь мокрий ще до того, як човен покинув борт судна. Більше я його не бачив і вважаю ймовірним, що він помер дуже скоро після прибуття в Сакетс-Харбор, оскільки дизентерія була дуже поширена, особливо серед непоміркованих, і лише деякі вижили. Старий Алерт тепер був настільки переповнений новими новобранцями, що виникла необхідність відправити деяких із нас на борт корвета Джона Адамса.