Коли сцена була готова, ми знову сіли на свої місця, а в’язень був поруч зі мною. Він виявився чесним, простим чоловіком, мав невелике господарство, а вдома залишив дружину та одну дитину. Він сказав, що найбільшою причиною його страждань було те, що, коли він пішов з дому, він не сподівався бути відсутнім лише на кілька днів, і тепер він побоювався, що його ферма та реманент постраждають, і його дружина також буде хвилюватися за нього. «Нехай це вас не турбує», — сказав я; «Тримай тверду верхню губу і ніколи не лякайся, якщо ти невинний. Якщо ти невинна людина, тобі нема чого боятися». У п'ять років П.
М., ми приїхали в Скоугеган. Перед таверною була довга площа, переповнена бандою роздутих, сирих, схожих на казенну в'язницю лісорубів, і найпомітнішим серед них був герой гонтової машини. Він був приблизно наполовину одягнений і трохи більше ніж наполовину п’яний. Мій друг, в’язень, я та шериф зайшли до вітальні й зачинили двері.