Нам вдалося скинути корабель на глибоку воду, і тоді ми вважали себе поза небезпекою. Шторм продовжувався всю ніч; фрегат скинув троси і вийшов у море, але повернувся через два дні. Коли буря вщухла, ми набігли на моль і стали на хороший причал, я добре поплавав на березі, і разом з іншим офіцером відвідав собор, і, оглядаючи та прогулюючись по галереї, ми натрапили на дуже велику книгу, літери якої були два дюйми завдовжки. Я помітив джентльмена зі мною, що ці літери досить великі, щоб їх можна було помацати. Безпосередньо ми почули голос з іншого боку, який говорив до нас англійською, і грубим голосом: «Михий язик робить мудру голову». Ми озирнулися, але нікого не побачили, як тут же один старий підняв голову і почав нас лаяти за голосні розмови в церкві.
Мушу зізнатися, я почувався досить незручно, оскільки в будівлі було багато потворних місць, і я почав думати про гарячі кліщі інквізиції та смаження на повільному вогні, яке мені зараз не хотілося терпіти. Тож ми залишили собор Малаги недослідженим і пішли вниз до форту. Оскільки було дуже тепло, а сонце світило дуже яскраво, було багато іспанців у сорочках, які «загубилися». І з усіх жалюгідних нещасних на землі я вважаю іспанця найгіршим. Ми витягнули й взяли якорі, а з Малаги попливли до Барселони; залишився там лише кілька днів і відплив до Неаполя.
Того дня, коли ми залишили Барселону, француз, який йшов у Марсель, упав із ліжка і загинув. Ми також втратили чудового англійського хлопця, активного молодого моряка на ім’я Вільямс. Він справді був привітним молодим чоловіком. Він майже одужав від небезпечної лихоманки. Апетит у нього швидко зріс, і один із його товаришів по зустрічі необачно дав йому шматочок дафа, або матросського пудингу, який був таким же неперетравним, як стрижка. Це викликало рецидив, і наступного ранку він був мертвим. Один із його товаришів написав такі рядки, які були дуже доречними: ВМИРАЮЧИЙ МОРЯК. Темний летів скад по хвилі, Повторні громи котилися високо; Всі руки вгору шторму, щоб відважитися, Опівночі пролунав крик боцмана.