Тієї ночі влаштували вечірку, і ми провели час; і згідно з англійською модою, не розлучалися до світла; всі виглядали соціальними та щасливими. Один із джентльменів показав мені Ньюкасл, який у цей час був оповитий темрявою через жахливу аварію, яка сталася лише кілька днів тому. У вугільній шахті неподалік стався вибух, унаслідок якого загинуло 129 життів і багато інших були покалічені, деякі з них на все життя. Прогулюючись одного разу, я познайомився зі старим джентльменом, який, коли ми проходили вулицею, вказав на ряд будівель, які колись належали йому, а тепер були власністю іншого.
Він різко зупинився і, взявши мене за руку, зауважив: «Тепер я бідний, а бідний джентльмен — це найбільш непотрібна істота в світі; він не має користі ні собі, ні комусь іншому». Я не дуже погоджувався з ним там; бо, незважаючи на те, що його зауваження могло бути застосовним у багатьох випадках, все ж воно загалом не було правдою, оскільки майбутня корисність людини, позбавленої своєї власності, дуже залежить від обставин. Я розлучився з моїми хорошими друзями в Ньюкаслі й сів на пароплав до Лейта; було кілька салонних і декілька пасажирів з рульовим управлінням. Ми виїхали з Ньюкасла рано вранці, проминувши Шилдс і Сандерленд. Після того, як ми залишили Тайн, знявся шторм, який продовжувався з великою силою, поки ми не досягли Фріт-оф-Форт.
Прибувши до Лейта наступного ранку, я зійшов на берег і роззирнувся серед кораблів. Тут були жінки-стивідори в полотняних нижніх спідницях і у великій брезентовій куртці, які перекочували бочки на борт кораблів і опускали їх у трюм так спритно, як усі чоловіки, яких я коли-небудь бачив. І було кумедно спостерігати за довгим рядком шотландських рибалок із широкими спинами та кошиком із двома бушелями риби на плечах, які стікали на їхні шкіряні куртки, прямуючи Лейт-роуд до Едінбурга; відстань одна миля. По дорозі є великий палац джинів, де вони зупиняються, щоб покусати, і горе тому, хто скаже їм образливе слово; вони всі кидали свої кошики і били його так, що він ледве міг ходити.
Оскільки це було кілька разів, кожен дає їм широку землю. У мене був вступний лист до джентльмена, який був великим книговидавцем. Він дуже люб'язно залишив свої справи й повністю присвятив себе мені, поки я залишався в Единбурзі. Я зупинився біля готелю Prince, Prince street. За обіднім столом я впізнав старого бостонського купця, який раніше тримався на Індійській пристані; він сидів навпроти й неодноразово просив мене випити келих вина, що змусило мене відмовитися. Невдовзі я виявив, що майже всі за столом були набір ударів, і мій старий друг ні на йоту не відставав від них. Відповідно до шотландського етикету, непристойно виходити з-за столу до того, як усі закінчили.