Брісбен піти зі мною на берег, щоб забрати маленького хлопчика та двох іспанців із «Дей». Опівдні я вийшов на берег з капітаном Брісбеном, надавши квитанції про гроші; і це була перша справа, яку ми мали зробити з Деєм перед будь-яким змаганням щодо неаполітанського хлопчика та двох іспанців. Капітан Брісбен залишився в будинку консула, а я пішов до палацу Дея, де знайшов усю суму, викладену на подвір'ї палацу. Я зустрів скарбника, який запитав мене, яким чином я збираюся його отримати? Він хотів доставити його мені, поки я буду в палаці, і щоб я доглядав за ним, доки його не посадять.
Але я відмовився і сказав йому, що перерахую тисячу доларів, покладу її в мішок і покладу на терези, і таким чином я отримаю всю суму на вагу, а потім він повинен надіслати гроші своїми людьми до молю, де наші офіцери отримають їх, перерахувавши та поклавши в свої човни. Після значних суперечок і багатьох перетасувань; з боку Дея гроші були доставлені до човнів його власними людьми та належним чином отримані офіцером, призначеним для цього конкретного відділу. Капітан Брісбен сповістив Дея, що наступного раннього дня човни будуть відправлені за тими в’язнями, які були в місті.
Також прохання негайно доставити тих, хто перебуває в країні. Тоді лицемірний мерзотник сказав капітанові Брісбену, що деякі з них знаходяться за багато миль у глибині країни, і що поспішний марш їх втомить * У 1813 році Дей Оран повстав проти колишнього Дева Алжиру (Хагі А. Х. Пашо, про якого я докладно розповім в іншій частині своєї розповіді). сини втекли зі своїми грошима та деякими коштовностями й поїхали до Малаги; на що Дей закував згаданого іспанського віце-консула та змусив його взяти на себе відповідальність за повернення втікачів, але оскільки він (Дей) не отримав задовільної відповіді від іспанського уряду, він скористався нагодою проти іншого іспанського купця внаслідок судового позову щодо якоїсь комерційної справи, щоб посадити його в кайдани (згідно з його уявленням про справедливість) і вчинив їх гірше, ніж раби. дуже багато!
Він був водночас дуже людяним, боячись, що похід їх втомить, але коли він закував їх у ланцюги (декотрі з них носили їх тридцять років) і змушував їх виконувати найважчу та рабську роботу, з жалюгідною їжею та варварським поводженням, тепер боявся, що їхній радісний похід до визволення їх втомить. «Коли наші човни зайшли в моль, я хотів прийняти рабів від капітана порту за номерами, але не зміг, тому що вони почали прямо штовхатися і кидатися в човни натовпами по десять або двадцять разом, так що їх неможливо було порахувати. Тоді я сказав йому, що ми повинні скласти точний список їх, щоб знати їх кількість.