Harris & Co.' Він також повідомив мені, що пан П. Брат попросив його взятися за чернетки, і він подбає, щоб все було правильно". Гарріс зробив паузу на кілька хвилин. Я відразу помітив, що він дуже схвильований. Він приклав обидві руки до обличчя, сперши голову на коліна. Я терпляче чекав кілька секунд, коли він знову продовжив, але, здавалося, забув, де зупинився, і, коли я йому нагадав, він продовжив: "О, так! Ну, я зайшов до П., який сидів у вітальні, і в тісній розмові з одним джентльменом, який негайно пішов без мене; введено. Оскільки те, що я почув у магазині, мене дуже стурбувало, і П., очевидно, бачив моє хвилювання, я вирішив розпочати справу без зволікання.
Як тільки я почав розпитувати, чому припинили щотижневі листи, він розплакався і протягом десяти хвилин не промовив ні слова; нарешті він підняв голову, кажучи: «Гаррісе, я розорена людина, я програв усе своє майно та велику суму, що належала моїй дружині». Ох, ці прокляті карти! той проклятий більярдний стіл; і що робить це ще більш сумним; брат моєї дружини був моєю руїною; він фактично привів мене до мене і залишався зі мною всю ніч у будинках поганої слави, таким чином обдурив мою дружину, сказавши їй, що мене затримали у справах. Я вже місяць хворію, і вже одне це мало не спокусило мене покінчити життя самогубством.
У Шермана є майно, і він пообіцяв вивести мене з цієї проблеми. Моя дружина все знає і заборонила своєму братові більше ніколи заходити в двері; джентльмен, якого ви бачили, коли прийшли, є брокером, який залучив гроші, щоб отримати те, що мені зараз потрібно, щоб підтримувати бізнес фірми в порядку». «Тут Гарріс знову зробив паузу і сказав, що йому слід трохи віскі, оскільки він відчув, що його щипає в животі. Була близько одинадцятої, і ніхто з нас не снідав, і я спочатку був твердо вирішив, що він не повинен нічого пити, принаймні до тих пір, поки я не дізнаюся його історію, тобто якщо я можу допомогти.
Але він наполягав на тому, щоб піти до своєї їдальні за грогом, який він випив, і, звичайно, зробило його непридатним для подальшої розмови в той час. Коли я знову з ним розмовляв, а це було через кілька днів, він ніби забув мене; але коли я взяв його за руку й повернувся до розмови, куточок його ока прояснився; він відповів на стиснення моєї руки і сказав: «О, ти! Так! Ти мій бостонський друг». «Так, мій любий друже, — сказав я. — Якщо я можу якось подружитися з тобою, я з радістю це зроблю. Ходи зараз і розкажи мені решту цієї історії». Він погодився, я відвів його в затишне місце і нагадав йому, де він зупинився, але я виявив, що його розум надто схвильований, щоб продовжувати звичайний спосіб, тому я почав розмову.