Я не хотів подавати позов, і якби вони повернули суму, яку я заплатив за доставку їхнім власним агентам, а це було вісім доларів, я б більше не турбував їх, у чому вони відмовилися й наказали мені покинути офіс. Таке ставлення до мене отримав агент цієї транспортної компанії. Але до моєї розповіді. Ми зупинилися в Гавані за вугіллям. Минуло небагато часу після страт, а хвилювання проти американців ще не вщухло. Російський офіцер зійшов з берега, щоб надати пасажирам дозволи на посадку, за що ми заплатили один долар. Я мав приємне відео по країні, і думаю, що немає такого місця, де інвалід міг би приємно перезимувати, ніж у Гавані.
T e. Т.... Я приїхав додому рано в грудні 18 ол. У 1854 році Дж побудував невелику шхуну, яку я назвав Шірвотер, поклав на борт вантаж і 8 вересня відплив до Австралії. З LOth шторм виник з південного східного півдня, який продовжував діяти до ночі 11 числа, коли він перетворився на ураган fui. Нас перекинуло, забрав корабель «Айрон», уламки корабля «Гемпден» і доставив до Гамбурга, одразу після прибуття туди я надіслав додому наступного листа, у якому коротко описується катастрофа. Гамбург, 16 жовтня 1854 р. Шановний сер: — Мені шкода, що я змушений датувати лист із цього місця, настільки протилежного тому, куди я прибув.
Але Бог так розпорядився, і ми повинні підкоритися його волі. Мені також дуже неприємно, що мені доводиться розповідати про жахливе лихо, яке спіткало Шірвотер. 10-го дня він почав посилюватись із сильним хвилюванням і посилювався до вівторка, 11-го. Шхуна поводилася благородно, пливла над морем, як птах, її палуба була сухою, і все гаразд. Вранці 12-го, вдень, помічник помічника, який мав вахту, закликав усіх вкоротити вітрило, точніше, взяти все, крім невеликого шматка грота, щоб закласти його під нього. Зараз ми лежали, щоб повністю висохнути, але, судячи з вигляду Небес, боялися, що найгірше ще попереду, і так, на жаль, і виявилося.
Буря о 10 ранку перетворилася на справжній ураган, з морем, яке, здавалося, сягало самих небес, супроводжувалося проливним дощем, який на мить згладив море, але незабаром він знову піднявся, як гірські вершини, жодна з яких не досягла наших палуб. Але тепер пролунав вибух, який майже відправив нас у вічність. Шхуну кинуло вниз, її щогли були майже паралельні воді, вантаж зрушився, вода лилася в неї, і ми думали, що нас нема. Вона випрямилася під час затишшя, що вивело її колоду з води. Відразу він увімкнувся знову, і вона пішла вниз. Ми стрибнули до огорожі, щоб стати на її бік, що могло б ненадовго продовжити наше життя.