З його допомогою він зліз з коня і добре керував мулом. Я повернувся туди, де вони зупинилися, і якби вони спробували, то не змогли б вибрати гірше місце. Жодного притулку, крім великого дерева, яке при найменшому хвилюванні лило на нас воду потоками. Нам не було на чому лягти, окрім голої багнюки, хоча ми вміли підтягувати під собою якісь дрібні гілки, які, однак, одразу втопилися в багнюці. Наші тварини залишалися вночі непорушно нерухомими, бідолахами, без їжі та пиття. Я думаю, що це була найдовша ніч, яку я коли-небудь знав. Я дещо боявся судом чи лихоманки, але уникнув обох. З великими труднощами ми витягли наших мулів із глиняної глини.
Ми намагалися бути якомога веселішими, добре усвідомлюючи неприємну подорож, яка нас чекає. Ми відмовилися від ідеї триматися разом, оскільки кожен, здавалося, мав намір піклуватися про себе. Нам не минуло й години, як я почув гучний крик десь позаду від ірландського хлопчика, який вітав свого батька, який стояв прямо позаду мене. Хлопець співав: «Батьку! Батьку! Я швидко застряг». Я зупинився, поки батько повернувся, і справді, його бідолашний звір так міцно загруз, що його неможливо було витягти, і він там повинен був померти. Мій бідолашний звір почав говорити мені безпомилковими ознаками, що він повинен зупинитися.
Зараз моя позиція була зовсім не прийнятною. Якби я міг дістатися до Ріваса, я був у безпеці, але це було неможливо. Ірландець із сином залишилися далеко позаду, буквально пливучи по мулу. Дуже скоро мій мул зупинився, геть виснажений. Я зліз з коня й залишив його напризволяще, відчуваючи дещо сумніви щодо своєї власної. Був полудень, і я зовсім не знав ні відстані, ні правильної дороги, голодний, спраглий і втомлений, я дряпався, втративши капелюх і один черевик. Однак після довгих зусиль я знову знайшов свій черевик. Сила мене втратила, і я сів на камінь. Пам’ятаючи Божу обітницю, почав знову і, повалявшись годину, дійшов до старого дуплистого дерева і думав заповзти в нього, просто залишивши голову, і якщо я там помру, хтось, напевно, міг би мене впізнати.
«Знову я буду з тобою», — пролунало в моїх вухах, тож я вирішив поки що не вмирати. Але через кілька хвилин приїхав негр на верхньому коні. Я уклав з ним угоду про користування твариною, за що мав заплатити йому десять доларів після нашого прибуття до Віргін-Бей. Який раптовий перехід! Лише кілька хвилин тому я валявся в багнюці, очікуючи, що я помру, і ось я тут, верхи на чудовому коні, а також з поводирем! Читачу, ніколи не недовіряй своєму завжди пильному Батькові, який піклується про тебе, не зважаючи на те, яка проблема. Довіртеся %Ood і не відмовляйтеся від корабля.