Там він бачить весь масштаб людської розбещеності. Я зайшов до грального салону, де було шість столів Монте, незважаючи на те, що там, напевно, двісті людей вешталися біля бару та кружляли навколо карткових столиків, це було як у церкві, майже не було сказано жодного слова; з таким жахливим захопленням спостерігали за рухами гравців у карти. За столом, де я вперше стояв, було лише двоє гравців, і це були західні шахтарі, один був досить літнім, мабуть, років шістдесяти п’яти, другий — молодий; останній здавався досить обережним, тоді як перший був налаштований на знищення. На столі лежала повна міра золотих монет, які завжди виставляються як приманка.
Старий був великим невдахою; Монте-дилер напоював його міцним алкоголем, і, хоча він був у стані алкогольного сп’яніння, його око було гострим. Поки я стояв там, його остання монета була втрачена, тоді він підвівся, випив ще один напій, витяг з-за пазухи шкіряний мішечок, у якому було близько тисячі доларів, кинув його на стіл і в радісній манері, супроводжуючись жахливою клятвою, заявив, що він ще не розбитий. Тут були золоті терези, готові зважити жахливі ставки! Пильний погляд лиходія-гравця, його виразна ввічливість, ніжні пальці, всіяні каблучками, гарно закручені вуса, з блискучим кінцем револьвера, що визирав із його чола, справили на мою пам’ять враження, яке, мабуть, не зітреться, доки я живу.
Сумка старого, очевидно, швидко танула. Я залишив його і підійшов до іншого столика. Тут було троє гравців, цей монте-дилер був зовсім іншим чоловіком, бо це виявилася дуже гарненька жінка, а з кожного боку стояли два мерзотники, які виглядали грубіянами, щоб захистити її від образ. Тут також була величезна купа блискучого манмона; один із гравців, який, до речі, як я впізнав як бостонця, був досить успішним, мав приблизно понад сім тисяч доларів, які він виграв за дві години, почавши з вісімдесяти чотирьох доларів. Я стояв осторонь, щоб мене не знали. У нього був друг, який зайняв позицію позаду нього і щиро переконував його зупинитися.
Він продовжував відмовлятися від шампанського, присягаючись, що не піде, доки не розірве банку. Я вийшов з дому, щоб знайти собі спальне місце, що мені здалося непростою справою, але вдалося отримати шанс з шахтарем, на нарах без постільної білизни. Наступного ранку я побачив бостонця, коли відбулося взаємне впізнання. Я тоді згадав минулий вечір, він був дещо здивований, коли дізнався, що я там був. Однак він сказав мені, що жінка роздягла його — він вийшов з-за столу без ріала, «і, — сказав він, — ось у мене достатньо грошей, щоб отримати гіркоту». Найважливішою частиною історії було те, що він хотів, щоб я позичив йому сто доларів!