Я перестрибнув через паркан і побачив у дворі сараю гарного старого, якому відсалютував. «Як ваші справи, сер? Ви матимете ласку підказати мені дорогу до Афін?» «Чому, сер, ви зараз в Афінах?» «Ви називаєте це Афінами?» «Так, сер, це Афіни». Я повернувся трохи назад, помахав капелюхом своєму другові в бричці, коли той люб’язно запропонував пілотувати його. Я ще не розповів йому про свою справу, але, оскільки ми були зараз усі разом, сказав йому, що ми приїхали сюди, щоб пополювати на дві ділянки землі, маючи при собі документи, і запитав його якби він міг направити нас до будь-кого, хто міг би вказати нам на лоти.
«О, так, сер, я реєстратор актів і комісар в Афінах. Якщо ви покажете мені свої грамоти, я можу повідомити вам про їхнє місцезнаходження. Джентльмени, зайдіть у дім, а я подбаю про вашого коня». Ми увійшли, і він познайомив нас зі своєю дружиною, прекрасною, здоровою жінкою, схожою на леді, і сім’єю з шести рожевих, пухких на вигляд дітей – саме зображення здоров’я. Жінка була надзвичайно доброю та негайно підготувалася, щоб принести нам трохи підкріплення. За кілька хвилин стіл був накритий рясним запасом доброго. Скуштувавши їх, старий джентльмен сів до нас, цікаво розповідаючи про спекуляції на Східній землі, розповідаючи багато анекдотів про напівбожевільних покупців, які прибули туди з великими та добре складеними планами, маючи на собі широкі та стрімкі ріки, чудові місця для млинів, гігантські сосни, жодного з яких ніколи не було знайдено та ніколи не існувало.
Він знав про наші ділянки і сказав, що може вказати на них, якщо ми підемо на невеликий пагорб за кілька стрижнів від будинку. Коли ми піднялися на вершину з планом у руках, він почав зі мною. «Ви бачите той найдальший хребет там? Ви бачите, що їх два?» «Так, це схоже на маленьку смужку вздовж горизонту». «Так, ваша доля лежить поза цим!» «Ну це вже за заходом сонця!» II Так, це далеко, але з цього боку є велике болото, і зараз було б досить важко дістатися до нього, комарі такі густі, що зжерли б людину за кілька годин. це.
Ви могли б отримати двадцять п’ять центів за акр, давши довгий кредит». Отримавши всю інформацію про мою ділянку й набагато більше, ніж я хотів, мій супутник побажав, щоб його вказали. «О, ваша ділянка лежить саме тут; ти пройшов значну частину цього, прийшовши сюди.". "Що! усі ці камені?» «Так, сер». Ми обоє вибухнули щирим сміхом. «Привіт, Бене, — сказав я, — ти, звичайно, розбагатів. Все, що вам потрібно зробити, це повідомити короля Голландії, що ви можете надати йому граніт для будівництва його задуманого міста на величному березі. І тепер ти маєш перевагу переді мною, бо ти можеш ходити над своєю землею, тоді як я не можу досягти своєї, не підлетівши* до неї на повітряній кулі.