В одному кутку на землі лежав шматок свіжого м’яса, майже вкритий брудом, який, ймовірно, мав стати її наступною їжею. Ми залишили цих нащадків аборигенів, повернулися до Бостона й розпочали судовий процес проти хлопця, у якого ми купили самогон, повернули частину грошей і дозволили йому бігти разом із рештою цих східних пройдисвітів. Усе, що стосувалося нашого бізнесу, продовжувало процвітати. У 1S42 році нам не вистачало певної кількості твердої соснової деревини, і оскільки її можна було вигідніше придбати з перших рук, я поїхав з цією метою до Савани, а для експедиції пройшов сухопутним шляхом аж до Вілмінгтона, а звідти до Чарльстона та Савани на пароплаві.
По дорозі та під час перебування у Вашингтоні я познайомився з двома південними джентльменами, які були плантаторами й проживали в південно-західній частині Джорджії. Наймолодший із двох, з яким я спілкувався найбільше, був дуже розумним і приємним у своїх манерах. Основна наша розмова була про Південь. Теми були різноманітні, але переважно про рабство. Він був обурений Північчю за її втручання і заявив, що його негри живуть краще, ніж чверть населення Массачусетсу. Я запитав його, чи правда, що рабів били батогом і з ними так жорстоко поводилися, як ми іноді читаємо. Він відповів: «Що в деяких маєтках, де є поганий водій, руки зловживають; але тоді жоден джентльмен не буде тримати такого хлопця на своїй фермі, коли він, як відомо, знущається над своїми рабами.
Я ніколи не бичу своїх негрів; У мене є кращий спосіб покарати, ніж розрізати їх на шматки коров’ячою шкурою. У моєму сараї я маю коробку приблизно шість футів заввишки, яка є достатньо великою, щоб людина доброго розміру могла стояти в ній прямо, коли двері зачинені. Цю коробку вбивають гострими загостреними цвяхами, настільки товстими, наскільки вони можуть встромитися; і коли ніогер робить провину, незалежно від того, чоловік чи жінка, їх роздягають і кладуть у коробку, де вони залишаються всю ніч. Якщо вони стають сонними, гострі нігті не дають їм спати; і вранці вони виглядають досить ручними. Коли в хлопця знущається, я просто нагадую йому про коробку, і це діє на нього як магія.
Він каже: «О, господарю, не кладіть мене в цю коробку; Я керую, щоб ти мене вбив». «Спочатку я подумав, що він обманює мене; але після його запевнення, що те, що він заявив, було правдою, я пропустив це. Він передав мені більше інформації про свою плантацію, більшість із яких була надто непристойною, щоб запам’ятати, а тим більше опублікувати. У Вашингтоні до нашого багажного списку додали тридцять п’ять рабів обох статей, від семирічного хлопчика до п’ятдесятирічного старого. Їм керували і, я вважаю, належали двом найпідлішим негідникам, яких я зустрічав.