Я запитав, де його старший брат? «Він служить в армії та дислокується в Індії». «О. тоді він не в американській армії?» «А-м-ер-і-с армія? Ні, справді, я сподіваюся, що ні!» Я отримав усе це, не виявляючи жодних ознак занепокоєння, залишивши це до іншого разу. У ході розмови він сказав мені, що він був в Англії, щоб отримати пенсію свого батька, яка становила чотири тисячі доларів, які він тримав в іспанських доларах у скриньці в своїй вітальні. Пан Тіало дуже страждав від ревматизму, причиною якого, як він визнав, було надмірне вживання алкоголю. Він дуже прагнув Ноттінгема, був великим торговцем мереживом і був дуже багатим.
Йому вдалося контрабандою провезти свої товари до Сполучених Штатів, і він зараз прямував до Нового Орлеана, щоб зустрітися з великою кількістю мережива, вивезеного контрабандою з Сент-Джона, Нью-Боркінс; оскільки він дуже товариський і комунікабельний, я дуже прив’язався до нього. Він дав мені багато інформації про Англію та багато кумедних анекдотів про лордів і дворян, з якими він жив. Він піднявся з бідного слуги до щасливого джентльмена, і одного місячного вечора він дав мені такий уривок зі своєї історії: Його батьки були дуже бідними; він пішов жити в сім’ю лорда в якості помічника, який мав доглядати за кухарями, приносити вугілля та виконувати будь-які необхідні обов’язки; через деякий час його підвищили до прислужника; тобто побачити, щоб гончаки були всі в конурі.
Він розповів мені багато кумедних анекдотів про гончих, деякі з яких мене дуже здивували. Він казав, що коли гончак виявляв хоч якусь схильність до підлабузництва, або, як ми б сказали, до слухняності, його негайно вбивали, незалежно від того, наскільки він був цінним, бо щойно його дикий характер помітно послаблявся, він ставав марним. Потім він отримав становище головного дворецького в дворянина, який був настільки ексцентричним у своїх звичках, що дозволив бачитися з ним лише своїй дружині. Жодне інше око не бачило його вісімнадцять років; він укладав усі свої угоди та вів усі свої справи через екран. Він прожив із цим дворянином сім років і, оскільки тепер у нього було майже п’ятсот фунтів, він вирішив спробувати щось на власному гачку.