Грея, і сказати їм, що я хотів спіймати тренера Манчестера для Ліверпуля, і тому я почав так рано. Щоб зустріти карету, мені довелося перетнути трясовину завширшки в дві чи три милі, але я не вийшов з дому більше ніж за двадцять хвилин до того, як почався найлютіший дощ. У мене не було ні парасолі, ні пальта, взуття було досить тонке, і, що найгірше, мені було зовсім погано від наслідків учорашнього дня. Коли я дійшов до офісу тренера Манчестера, там не було місця для іншого пасажира до полудня. Тут я опинився перед дилемою; наскрізь мокрий, хворий і за дванадцять миль від Ліверпуля. Я почав монологувати.
«Ну, що ж тепер робити? Серед незнайомців, наскрізь мокрий і холодний. Раптом, ніби спонуканий раптовим поштовхом, я рушив із каретної контори, дощ усе ще лив, і пішов чотири милі на годину, доки не досяг чотирьох миль від Ліверпуля. Я був втомлений і голодний і відійшов убік від дороги в котедж, де була жінка з маленькою дитиною. Я посидів на кілька хвилин, і виявив, що я затрубів. Добра жінка не мала що запропонувати мені їсти, тому я знову піднявся і закінчив свою подорож до другої години дня, і, як це не дивно, коли я увійшов до свого пансіону, я повністю відновив свої сили і почувався так само добре, як ніколи в своєму житті, хоча я був промоклий під дощем з п'ятої години ранку і не їв нічого, крім маленьких тостів.
У нашому пансіонаті було кілька капітанів, і коли я розповів їм історію своєї подорожі до Сент-Хеленс і назад; їх скривило од сміху; і це було для нас веселощів, поки ми були разом. Тепер я побачив Ліверпуль стільки, скільки хотів, і сів у «Талі-ліо» до Лондона. Більшість мандрівників в Англії в ті дні їздили на верхньому борту, оскільки це було приємніше і дешевше, крім того, що давало мандрівникові кращий огляд країни. Однак слід враховувати ризик дощу, оскільки тримати парасольку дуже незручно, коли пасажири скупчені.
Ми вирушили з Ліверпуля до Лондона у великій радості, проїжджаючи через багато цікавих сіл і виробничих міст. Першим містом, яке привернуло мою увагу, був Нью-Касл-андер-Лайм у Стаффордширі. Він стоїть на відгалуженні Тренту, і коли карета зупинилася, щоб пересадити коней, я помітив навпроти корчми друкований рахунок на стовпі воріт, що вели до великого машинного закладу. Оголошення звучало так: «На виставці біля машини, що працює на пагорбі, парова карета, яка буде тягнути — тонни по рівній дорозі, милі на годину. Ціна квитка — один шилінг». Це був перший локомотив, про який нам відомо. Ми проїхали через Вулвергемптон одразу після настання темряви.