Жадібний і жадібний чоловік не любить нікого, крім самого себе. Набуття багатства є центром кожного почуття. Спасіння його власної душі та душі його родини не входить до сфери його тривог. І хоча він може бути літнім, а його дочки, очевидно, добре вийшли заміж за вусатих і вусатих вагітних, а його сини роблять великі розрахунки на смерть старого, і, можливо, під час вечері до Дня подяки він може дивитися навколо з великим самовдоволенням, будучи корінням цих плідних гілок, які процвітатимуть ще буйніше, коли корінь у землі. Тоді його скупі й жадібні придбання незабаром розлітаються на чотири боки, і, як це часто буває в змінах долі, третє покоління приречене на безгрошів’я та злидні.
Одного разу мій дядько Бобінс, розмовляючи про пожежі в Бостоні, запитав, чи легко їх гасити, на що я відповів, що пожежна частина, мабуть, найефективніша у світі. Він відповів, що ніколи не бачив горіння будинку, і якби не втрата й страждання, спричинені цим, він би хотів побачити велику пожежу. Так сталося незабаром, що він був з візитом у Бостоні, коли була спалена стара теплиця на Ессекс-стріт. У той час він був у мене вдома. Ми обидва підійшли до багаття, і брехня, здавалося, була шаленою від цікавості, і я доклав важкої праці, щоб утримати його від прориву доріжками.
І, як це було, він досить добре прихилився, за те, що зайшов надто далеко. У травні 1830 року, оскільки справи були досить нудними, я отримав запрошення від одного друга супроводжувати його сина (молодого джентльмена, який тільки готувався до коледжу) у короткій подорожі Англією; він має корабель, готовий до плавання, спочатку на південь за вантажем бавовни, а потім до Ліверпуля. Я прийняв пропозицію, і вечора травня ми відпливли на кораблі «Кобін Гуд» капітана Джона Кендлера до Сіті-Пойнта, на річці Джеймс, штат Вірджинія. Прибувши туди, капітан Кендлер знайшов свій вантаж готовим, і, ймовірно, знадобилося б десять днів, щоб завантажити корабель. Я поїхав до Петербурга, щоб провести кілька днів, і провів дуже приємну суботу, відвідуючи методистську церкву для кольорових.
Він стояв у гарному гаю, недалеко від міста. День був чудовий, птахи лили свої найсолодші ноти, а ніжний вітерець, що розносив свій аромат серед чудових лісів, робив його справді чарівним. Проповідник був кольоровим чоловіком, і, за винятком негритянського акценту та вимови, проповідь була такою гарною, як я ніколи не чув у своєму житті. Спів неможливо описати, але треба почути, щоб його оцінили. Крім звичайного хору, долучається ціла конгрегація. І люди можуть говорити про оперних, угорських та будь-яких інших співаків, але я ніколи не чув таких тихих і мелодійних голосів, як у жінок-рабинь у цьому сільському місці та інших, про які я матиму нагоду згадати.