Я не міг зрозуміти цього припущення про наклеп на християнський характер продавця, незважаючи на те, що це завадило мені придбати будинок. Але, віддаючи справедливість цій людині, перш ніж я продовжу, скажу, що згодом я був знайомий з ним протягом тридцяти років його життя; і далі можу додати, що він жив зразково, і продовжував так до самої смерті. Був високоповажним і видатним членом методистської церкви. Оскільки я вже відмовився від ідеї купити будинок, я думав, що зможу отримати багато просто за містом і побудувати такий, який задовольнить себе. Незабаром я знайшов багато, що можна було купити за справедливою ціною, але перед тим, як я міг це отримати, довелося пройти через певні випробування.
Земля належала скупому старому хлопцеві, в чию ласку втягнувся дуже популярний сусід. Цей сусід мав вирішувати, хто має, а хто не має входити до громади, тому я вважав конче необхідним стати на праву сторону цього «комітету пильності», перш ніж я міг щось зробити зі старим скнарою. Після двох-трьох співбесід він дізнався, хто я такий, і тоді мене прийняли одностайно. Мій жереб був оглянутий і складений акт. Коли я пішов сказати старому джентльмену, що зателефоную завтра вранці й заплачу гроші, він тремтячим голосом запитав: «Чи будуть гроші в сріблі чи в золоті? Я відповів, що він може мати їх у будь-якому, коли він віддає перевагу золоту.
Відповідно наступного дня я відніс йому гроші в золоті. Він приготував стіл, щоб порахувати їх (двадцять п’ять орлів), і коли його довгі кістляві пальці стискали шматки, це нагадало мені кішку, коли вона вперше хапає мишу, озираючись, чи не намагаються її витягти. Цьому старому було майже вісімдесят років, і вигляд цієї мізерної суми справді приголомшував. Він помер, коли я жив по сусідству, і ввечері перед його смертю лікар сказав йому, що він може посмоктати шматок ніжної корейки, яку рідко смажать. Він сказав чоловікові, який його обслуговував, піти до м’ясника й дізнатися, скільки він просить за фунт за м’яку корейку, а потім повернутися й повідомити йому.
Чоловік пішов і побачив, що ціна становить чотирнадцять центів за фунт. Старий звернув свої мляві та помираючі очі на медсестру і сказав, що це дуже дорого, він не може собі цього дозволити! Невдовзі він помер, залишивши по собі близько сімдесяти п’яти тисяч доларів, які він нашкрябав крапельками та позбавленням, значна частина яких після його смерті розійшлася на всі боки. Воістину «людина збирає багатство, не знаючи, хто його збере». Я подзвонив наступного дня, щоб подивитися, як виглядає ділянка, тепер вона моя. Я виявив, що огорожу забрали, і, запитавши мене, мені сказали, що її забрав мій люб'язний посередник, який він назвав своєю перевагою.