Усі, хто хоч щось знає про природу військового і про абсолютну необхідність суворого зводу законів — таких, як викладено в статтях Аварської — внутрішніх правил і розпорядків корабля, також знають, що повинне бути покарання та що поліцейські правила корабля повинні неухильно дотримуватись, бо військовий корабель без повного підпорядкування був би абсолютно марним і неефективний у бою; а характеристика моряка полягає в тому, що він завжди і за будь-яких обставин має бути змушений йти назустріч знаку, незалежно від того, чи є він членом екіпажу з шести осіб, які курсують до Вест-Індії, чи членом лінійного бойового корабля, який нараховує сімсот; а тепер який штраф?
Я відповідаю: це лоша, кіт, заліза й ув'язнення, і, нарешті, рука. Чи можна підтримувати гідність і дисципліну військово-морського флоту будь-яким іншим покаранням?) Не намагаючись навіть натякати законодавця, я залишаю це питання з щирим благанням скасувати батіг* Він може бути дуже корисним для хлопчиків, якщо його правильно застосувати, але ніколи не слід одягати його на спину чоловіка; водночас я знаю, що на підтримку цього закону можна навести вагомі аргументи; адже ось екіпаж із чотирьох сотень чоловіків і хлопців, і деякі з усіх куточків Землі, від китайця до лапландця, і ця неоднорідна маса має бути підпорядкована однорідному уряду, і кожен офіцер несе відповідальність за точне виконання кожного пункту закону з боку всіх тих, хто законно перебуває під його керівництвом.
Говорячи про моряка, я був свідком багатьох прикладів його нестримної хоробрості та простодушності, крім того, мені розповідали про багато благородних вчинків ті, хто був нагороджений. 1 пам'ятаю,. кілька років тому корабель зійшов на берег біля Рокавея, штат Нью-Йорк; це було в розпал зими; корабель повністю лежав під водою, лише головна частина його грот-щогли вийшла назовні; майже всі були зметені й потоплені — на цій верхній щоглі стояли матрос і джентльмен-пасажир; Матрос прив’язав себе та пасажира до снастей, щоб запобігти змиванню. Ніч була страшенно холодна — жоден човен не наважувався відплисти до ранку. Пасажир сказав матросу, що його руки настільки заніміли, що він повинен їх відпустити; він не міг більше триматися і повинен ризикувати бути змитим; шляхетний моряк відповів: «Ось, сер, засуньте мені руки мені за пазуху, і я буду триматися за вас», — він так і зробив, і пасажир, розповідаючи цю історію, сльози хлинули з його очей; бо сказав він, «коли мої змерзлі руки торкнулися теплих, б'ючих грудей благородного хлопця, я в одну мить відчув полегшення; моя ліва рука була прямо на його серці, і я подумав, що це серце, яке варто мати, і нехай Бог благословить його власника.