Повертаючись, ми мали нагоду побачити ще одне видовище, яке було досить цікавим, принаймні для мене. Це була висадка вантажу рабів, щойно прибулого з узбережжя Африки. Вони були схожі на що завгодно, але не на людські істоти, і я думаю, що якби я коли-небудь мав сумніви щодо приналежності негра до нашої раси, я впевнений, що тепер вони підтвердилися б. Тут було близько двох сотень створінь, їхні тіла завтовшки ледь сягали людського стегна; їхні ноги й руки схожі на чотири виступаючі веретена, а їхні обличчя були абсолютно порожніми. «Коли їх висадили на сушу, вони були повністю голі, але одразу ж одягнені в сорочку та штани; тобто самці, а самки носили грубу бавовняну сукню.
Їх усіх провели на площу, спеціально пристосовану для їх прийому. Їхню їжу, а саме варену квасолю, носили у великих мідних чайниках, які поставили посеред площі, і кожному давали дерев’яну ложку, щоб допомогти собі, як міг. Ми відпливли з Ріо та прибули до Бостона приблизно 1 липня 1821 року після майже трьох років відсутності. Пропливши під час плавання шістдесят сім тисяч миль і втративши смертю тридцять чотири матроси і п'ять офіцерів. Тепер я вважав, що мої блукання закінчилися, я одружився і влаштувався, як я тоді думав на все життя. Я пішов працювати зі своїм старим господарем на його судноверф і пробув там кілька днів, як одного ранку, працюючи на борту брига, ставлячи дошку на палубу, вперед брашпиль, спиною до нього, почув, як люди (які працювали на брашпилі, піднімаючи нову грот-щоглу) бурчали на когось, хто не зміг вчасно відвантажити свій ручний шпиль.
Я на мить обернувся й побачив, що злочинцем був один із наших лейтенантів Македонського, переодягнений під звичайного робітника. Я був вражений, не розуміючи, що це означає. Намагаючись заговорити з ним, він підморгнув мені, що я одразу зрозумів. Через кілька хвилин він пішов на пристань, я почав одразу за ним і, підійшовши до нього, запитав, що це означає. AUTOBIOGE APHY. 315 Він сказав: «Називайте мене Джонс; я чекав можливості побачити вас наодинці, щоб все пояснити». Коли ми піднялися на пристань, він знову сказав мені: «Ви знаєте, що морський офіцер має лише невеликі шанси здобути будь-які практичні знання морської майстерності, і я вирішив присвятити свою тримісячну відпустку набуттю того, що я називаю практичною морською майстерністю». Він прийняв ім’я Джонс і, мабуть, був абсолютно невідомий нікому в Бостоні, крім мене, і побажав, щоб я сумлінно зберігав його таємницю, що я й зробив, часто відвідуючи його в його пансіоні як містера.