Потім вони пішли до крамниць і житлових будинків, і як швидкий спосіб відкрити скрині та ящики, вони застосували заряджений пістолет до замкової щілини, що позбавило необхідності ключа, забравши, однак, лише цінні речі та гроші. Ще до того, як вони закінчили грабіж, на них напали жителі та солдати, які тільки вдалося зібрати, і зав’язалася жорстока бійка, але всі вони дісталися до своїх човнів, за винятком десяти, які обложили крамницю грогу і були абсолютно нездатні боротися. Їх відправили до в'язниці, і розлючене населення мало не вбило їх. Багато з тих, хто втік до човнів, були тяжко поранені, окрім доглядачів човнів, на яких напали солдати з метою повернути вкрадене майно.
Коли човни разом зі здобиччю повернулися до фрегата, і Кокрейну доповіли, що на березі десять полонених, він надіслав повідомлення, яке врятувало, якщо їхніх людей негайно не віддадуть, він покладе це місце попелом. Оскільки про будь-який опір з боку людей не могло бути й мови, п’яних матросів було здано, і коли з’явився наш корабель, хоч і під іншим прапором, вони вважали, що він той самий, прийти знову, щоб закінчити те, що вони залишили недоробленим у своїх попередніх грабежах. З цього порту ми відпливли до Панами, де зупинилися, щоб наповнитися прісною водою, оскільки в Кальяо це було незручно робити.
Місце водопою було на Тобозі, острові в Панамській затоці. Ми стали на якір приблизно в десяти милях від нього, щоб одночасно легко зв'язатися з Панамою. Вхід у місто з води був лише одними воротами, які суворо охоронялися солдатами, оскільки в більшості іспанських міст вартовий будинок стоїть біля воріт. Під час попереднього візиту будь-кому з офіцерів фрегата було досить важко потрапити в місто, оскільки вони ставилися до нас із підозрою, не знаючи нашого справжнього характеру. Кокрейн став там на якір лише кілька місяців тому під англійськими прапорами, але незабаром вони запідозрили його, не дозволили йому приземлитися і, нарешті, наказали йому покинути корабель.