План вдався, і він благополучно опинився на борту американського фрегата, хоча був ірландцем. Він отримав вищу освіту в Ірландії і був чудовим хірургом. Наповнившись водою, ми попливли в Сан-Біас. Дуже скоро після виходу з Панами спалахнула віспа, яка швидко поширилася на кораблі; Хоча мало хто помер, все ж корабель був цілковитою лікарнею. З кожного боку гарматної палуби було підвішено два яруси гамаків. На щастя, погода була гарною, і завдяки невпинній увазі та майстерності доктора Едо-ара та доктора Тікнора хвороба була зупинена, і корабельна компанія знову відновилася до ідеального стану. Цей другий візит до Сан-Біаса відбувся за клопотанням кількох торговців, які в основному займалися бізнесом у Гвадалаксарі та інших місцях у внутрішній частині Мексики, і через неспокійний стан країни вважали, що їхня власність небезпечна, і хотіли вивезти її до Сполучених Штатів.
Під час нашого попереднього візиту до цього місця капітан Доунс підбадьорив їх, що він повернеться знову протягом кількох місяців, що дасть їм час зібрати свій вид, готовий до відправлення. Лежачи тут, ми зловили найбільшу акулу, яку я коли-небудь бачив. Він кілька годин бавився навколо корабля; і здавалося, ніби він хотів, щоб його взяли; тож ми наживили міцного акулячого гачка й повісили його на нос; і ледве воно досягло води, як він підійшов, перевернувся, розкрив свої величезні щелепи й проковтнув гачок. Я не міг утриматися від думки, скільки добре наживлених гачків для акул встановлено, щоб ловити необережних молодих людей, які мають звичку підстерігати небезпечні місця; коли надто часто буває, що якщо вони одного разу зачепляться, вони зникнуть.
Можливо, з ними, як це іноді буває з акулою, вони втікають зі зламаним гачком у роті, який повинен бути для них джерелом болю та страждань до кінця їхнього життя. Молодий читачу, подумай про це! Але повернемося до нашої акули. Ми намагалися втопити чудовисько і думали, що нам це вдалося. Тоді ми взяли на нього хорошу мотузку з канатом і снасть на шлюпбалку для риби, і підняли його, але він навіть не підозрював, що помре, і виглядав таким же жвавим, як завжди. Ми запустили йому в горло абордажні щуки; це теж мало на нього вплинуло. Потім ми вилили йому в стравохід окріп, це заспокоїло його на кілька хвилин, але незабаром він знову ожив і почав жахливо калатати.