У призначений ранок усі кораблі були готові, і опущення нашого переднього вітрила стало сигналом для них рушати, що вони й зробили в гарному стилі. Бостонський корабель «Пантера», капітан Остін, взяв на себе лідерство: щойно блокуючий флот виявив, що ми йдемо, вони знялися з швартування та швидко піднялися під вітрила. Його світлість у цей час був прикутий до ліжка через вогнепальне поранення в стегно, яке він отримав на палубі Есмаральди. «Лотаро» пішло, тож залишилися лише «О’Гіггінс», «Індепенденція», кілька невеликих суден і ще один корабель, назву якого я забув. Ми вважали можливим, що Кокрейн мав би нахабство чи сором’язливість зупинити деякі кораблі, і, можливо, він мав це в роздумі, щоб дати нам бій, думаючи, що зараз він може отримати кращий хід, ніж тоді, коли ми заходили.
Але ми були готові до нього; біжить під нашим горлом верхніх вітрил. Корабель Кохрана був зараз поруч із нами, на відстані пістолетного пострілу, і, хоча він був поранений, він, очевидно, керував кожним рухом свого корабля. Ми зберігали повну тишу, наставивши на нього гребні гармати. Ми побачили човен від О'Хіггінса, який прямував до «Пантери», їй не дозволили підійти до борту, і вона відступила з ілеєю у вусі. Торговельні кораблі були тепер за межами Сент-Лоренцо, з усім, що вони могли одягнути. Тепер ми відпливли й незабаром піднялися з ними. Наші добрі сусіди дуже завбачливо приставили корабель і знову непомітно пробралися до свого барлогу. Ми продовжували атакувати, поки земля не зникла з поля зору, а потім відступили до Гуаму.
Ось англійська розповідь про захоплення Есмаральди: «Поки визвольна армія під проводом Сан-Мартіна рухалася до Ансона, лорд Кокрейн із частиною своєї ескадри зупинився на зовнішніх дорогах Кальяо, морського порту Ліми. Внутрішня гавань охоронялася великою системою батарей, чудово сконструйованих, які носять назву Замок Ліми. Кальяо. Торговельні кораблі, а також військові, що складалися на той час з великого 40-гарматного фрегата «Есмаральда» та двох військових шлюпів, були пришвартовані під гарматами замку, у півколі з чотирнадцяти канонерських човнів і гіка, з’єднаних ланцюгами. Лорд Кокрейн, попередньо розвідавши грізну оборону особисто, 5 листопада взявся за відчайдушну спробу вирізати іспанський фрегат, хоча було відомо, що він був повністю готовий до атаки.