Його супроводжували англійський капітан і його леді, які попросили про ласку проїзду, а не ризикувати мандрівкою по суші під час збудженого стану почуттів, що охопив країну. Розповідь капітана Даунса про те, що сталося з ним у Лімі, я виклав на попередній сторінці. Капітани купців прийшли привітати, бо якби з капітаном Даунсом трапився якийсь нещасний випадок, ця подія серйозно зачепила б їхні інтереси. Смерть наших людей серйозно вплинула на нього і дуже зменшила радість, яку він відчував через власну втечу. Фрегат повернули на старе місце і незабаром знову привели в порядок.
Багато торгових суден отримали пошкодження від пострілу з берега, але всі вони незабаром були відремонтовані. Влада Кальяо та Ліми глибоко шкодувала про поспішне та необачне вбивство наших людей. Віце-король у своєму спілкуванні з американським міністром виявив найглибшу скорботу, і оскільки нам сказали, що добро часто приходить від зла, вислів був явно правдивим у цьому випадку. Невдовзі після нашого прибуття в Кальяо ми переконалися, що на борт чилійських військових кораблів було кілька американців, яких захопили перуанці і які майже два роки перебували в замку. На запит капітан Доунс виявив, що це так, і негайно зажадав їх звільнення як американських громадян.
Було отримано дозвіл від губернатора, щоб офіцери Македонії відвідували цих в’язнів і робили для них усе, що ми вважали за потрібне, згідно з правилами в’язниці, для їх комфорту та зручності. Лейтенант і чотири мічмана відвідали в'язницю і знайшли тридцять п'ять американців і приблизно стільки ж англійців, деякі з яких, як було сказано у звіті, ув'язнені там майже два роки; протягом якого вони не бачили денного світла. Їх камери освітлювалися тьмяними лампами, вони були дуже виснажені, а кілька їхніх нещасних товаришів померли від голоду. Вони були закуті в ланцюги і ледве повзали, і такі були їхні емоції, побачивши цих друзів, що вони плакали, як діти, тримаючи руки офіцера і мало не пожираючи їх поцілунками.
Були й такі, що не сиділи в ув’язненні солоно*, молоді люди, на яких труднощі іспанської в’язниці не мали такого помітного впливу; останніх було близько двадцяти, і наші офіцери повідомили їм мету свого візиту. Усі вони були впевнені, що полегшення, якщо не свобода, вже близько. Це був щасливий день для цих бідолашних, які, цілком імовірно, ніколи б більше не побачили світла сонця, якби не це випадкове відкриття. Коли офіцери повернулися на корабель, негайно було підготовлено контрибуцію, і було зібрано близько трьохсот доларів грошей, окрім різного роду одягу, книг, паперу, ручок, дощечок, а також певної кількості ліжок, ковдр, провіанту; фактично все, що можна придумати, сприяло б їхньому комфорту.