Мішень розміром з людину, і вона цілиться в серце. Мені здається, я ніколи не бачив людини, яку б я щиро зневажав і до якої мав більше презирства, ніж цей чоловік. Ліе не був ані моряком, ані штурманом, але вдавав, що є відмінником в обох цих галузях. Одного вечора я мав нагоду сказати йому, що він нічого не знає. Він почав «щетинитися», але незабаром виявив, що взяв не того клієнта. Настав день нашого плавання, у нас було все на борту, ми зняли якір і тепер мали повідомити лорда Кокрейна, що «Македонець» має увійти в Кальяо, з блокадою чи без блокади. Під час отримання якоря у нас виникла невелика затримка через те, що зламався та став непридатним наш кабестан лонжеронної палуби.
Коли ми прибули до Сент-Лоренцо, ми незабаром побачили, що, цілком ймовірно, Кокрейн спробує нас зупинити. Корабель висував під повними вітрилами, очевидно, Q був посланий адміралом, щоб заборонити нам йти далі. Увесь блокуючий флот зараз рушив, і вони також йшли до нас. Ми били до чвертей, усі голови були опущені, палуба відшліфована, гармати подвійні постріли та сірники запалені; перше судно вже піднялося з нами, капітан вийшов на трап, щоб привітати нас, і оскільки ми мали значний шлях на кораблі, капітан Доунс дуже ввічливо підняв своє головне вітрило, щоб дати іншому можливість зробити будь-яке повідомлення від його світлості, яке він хотів.
Він також підтримав свій мейнвард. спустив човен і відправив офіцера на борт нашого корабля з усним проханням від лорда Кокрейна, щоб капітан Даунс не порушував блокаду. Коли цей офіцер вийшов на нашу* палубу і побачив цей препарат, він справді зблід. Відповідь нашого капітана була: «Будь ласка, повідомте його світлості, що я маю намір стати на якір у гавані Кальяо до заходу сонця за будь-якої небезпеки; і якщо його світлість має ще якісь повідомлення, він повинен поспішити з цим. Наповніть головне вітрило, сер». Чилійський офіцер увійшов у свій човен, його корабель (Індепентія, 22 гармати) був уже зовсім близько від нас, так що ми могли легко помітити, що вони тримали свої гармати, націлені на нас, а ми, звичайно, тримали свої на них.