У той момент, коли товариші збиралися натиснути на курки, що призвело б до смерті, у кожного з них було п’ятнадцять мушкетних куль, французи заспівали, що вони йдуть. Тоді заколотники почали рухатися вперед, підтягнули свої човни й перепливли через борт, висловлюючи найблюзнірськіші прокляття на всіх нас; і коли вони були в своїх човнах, вони тричі вигукували «ура», вигукуючи: «Це перший раз, коли янкійський прапор був зганьблений, закликавши француза образити американських моряків. Наш екіпаж у дуже бунтівній манері відповів на їхні вітальні вигуки, і вони пішли. Так закінчилася ця серйозна справа, і якби французи не почали так само, як вони, безперечно було б звільнено з автобусів, і хто може сказати результат?»
Ми подякували нашим французьким сусідам за те, що вони так добре підготувалися нам на допомогу. Коли наступного ранку капітан піднявся на борт і почув цю історію, він неабияк образив товаришів за те, що вони не стріляли в них, і наказав екіпажу підготуватися до заяви перед владою на березі, де Ліе наполягав, щоб їх судили за заколот. Коли він зійшов на берег, його купці сказали йому, що провадження призведе до великих витрат і затримок, і якщо екіпаж буде засуджений за заколот, у нього буде довгий хвіст, і буде неможливо отримати інший екіпаж; тому він відмовився від процедури до нашого прибуття в Сполучені Штати. Вони зреклися свого обов’язку, але були досить похмурі, кожен відчував глибоке переконання, що вчинив неправильно; і той лиходій, Сміт, був ватажком усього концерну.
І незважаючи на бунтівну поведінку цих людей, вони, ймовірно, були такими ж інтелектуальними, як ніколи разом, як команда. Десятеро з вісімнадцяти стали капітанами корабля, і я пам’ятаю, як розмовляв з одним, і оскільки він уже мертвий, називатиму його на ім’я, Джон Шолфілд, один із провідних бунтівників u'vAit у Бомбеї, а також сварливий чоловік і дуже зухвалий зі своїми офіцерами* Цей чоловік командував кораблем «Араб» із Бостона приблизно через роки після нашого повернення з тієї подорожі. Одного разу я розмовляв з ним про історію на борту «Сако», і коли я ремонтував «Араб», ми часто мали нагоди поговорити про старі справи. І я повинен зауважити, однак, що в той час, коли він командував арабом, він, звісно, був іншою людиною, цілком джентльменом, і, здавалося, дуже соромився своєї поведінки на борту «Сако» і не хотів про це говорити, приписуючи це лише дії рому.