Грот було піднято вгору, а верхнє вітрило щільно зарифлено; потім розміщені топ-галантні щогли. Шторм посилювався, а тепер став ураганом. Кожне квадратне вітрило було згорнуто, а передній і головний штормові стакелі були встановлені. Не встигли передштормові галяри зі стоячими вітрилами застрахувати, як вітрило здуло, як повітряний змій. Море піднялося до страшенної висоти, і хоча лише 4 години дня пополудні, було так темно, що ми ледь могли розрізнити довжину корабля попереду. Ураган усе ще лютував з невпинною люттю; гамаки були опущені, і молодий чоловік (Вільям Вілкінс), дістаючи свій гамак, був перекинутий за борт. Люки на обох палубах були закріплені, а на них натягнуті брезенти. Корабель котився й дуже працював, хоч води мало.
О шостій годині вечора я підійшов до свого люку в склад і наказав йоменові віддати всі сокири, думаючи, що, можливо, вони нам знадобляться до ранку. Не встиг я віддати наказ, як на нас налетіло бурхливе хвилювання й перекинуло корабель на береги. Мене відкинуло стрімголов на підвітряний бік, і я вдарився об ригель у борт корабля, що ледь не позбавило мене дихання. Я лежав у воді, поки мене не підняли і не віднесли до моєї вітальні. Лікар прийшов і переконався, що кісток немає, обмив голову і спину. Потім я ліг, оскільки відчув непритомність, але не лежав на своєму ліжку й години, як почув, як піднялася решітка заднього люка, і голос, який, як я знав, був капітаном, давав вказівки мічману, кажучи: «скажи йому, якщо він «може стояти, я хочу бачити його на палубі». Я знав, що це стосується мене. і що щось трапилося.
Я підскочив і, коли мічман дійшов до дверей, був готовий вийти на палубу; він передав своє повідомлення і виглядав дуже наляканим, сказавши, що грот-щогла підвелася. Мій біль покинув мене, і я почувався цілком здатним виконувати обов’язок. Вийшовши на палубу, я побачив групу офіцерів, які трималися навколо грот-щогли. Корабель котився так сильно, що неможливо було стояти, не втримавшись. Я підійшов прямо до капітана, який був зовсім поруч, і той сказав мені: «Наша грот-щогла підвішена, сер! Якщо ви можете, я хочу, щоб ви її оглянули». Завивання вітру було таке, що майже неможливо було зрозуміти ні слова, ні наказу.