Містер Ньюелл, чоловік покійної, і знаменита Гаррієт Ньюелл. Велику колекцію запасів і зручностей було надано місіонерам їхніми друзями в Бостоні, і вони були розміщені на борту корабля та позначені місіонерськими магазинами. Оскільки корабель мав відплисти в неділю вранці, я піднявся на борт у суботу ввечері, 3 жовтня 1817 року, і наступного дня, щойно команду вдалося підняти на борт, ми зняли якір і почали. Перші два-три дні наші пасажири були дуже хворі; капітан був дуже уважним до них, але особливо до міс Терстон. Він тримався за неї з усією ніжністю батька. Як тільки ми відійшли від узбережжя, капітан побажав, щоб я почав обробляти палубу, оскільки через таку погану погоду, лежачи в Чарлзтауні, це не могло бути зроблено там.
Незабаром я виявив, що колода гнила, і як тільки знайшов гнилу дошку, вийняв її та замінив новою. Перш ніж я дійшов до брашпила, велика частина моєї палубної дошки була використана. Я просто натякнув помічникові про його небажання брати їх на борт. Тепер палуба була закінчена аж до носового люка. З огляду на те, що я бачив вперед навколо луків, я подумав, що там може бути гниль, тому я взяв шнек і просвердлив у кількох місцях, і, звичайно, весь лук з обох боків був повністю гнилий. Тепер я почав налаштовувати свій розум на якийсь план ремонту корабля; але перед тим, як почати, щоб переконатися, що у нас є всі матеріали, необхідні для такої справи, оскільки обидва луки мали бути розірвані до нижньої палуби і аж до кормової частини носового такелажу — і, переглянувши свій запас у торгівлі, я виявив, що в мене майже всього достатньо, і якщо нам чогось бракувало, то це були б шипи.
Капітан був дуже стривожений цим і спочатку боявся, що йому доведеться повернутися і ремонтувати корабель. Раніше я повинен був розповісти, що через три дні на нас налетів сильний південно-східний шторм, який супроводжувався сильним хвилюванням. О 4-й годині дня я зайшов у каюту, щоб увімкнути глухі ліхтарі, і ледве почав кидати першим, як почув незвичайне шелестіння на палубі, і мені одразу здалося, що за бортом є людина. Я миттєво вискочив на палубу й побачив, що це те, що я й гадав. Зовсім поруч з доріжкою покладіть великий капюшон або кришку для мансардного вікна. Я схопив його, і оскільки він був дуже важким, сказав чоловікові поблизу: «Візьми сюди, Джоне», що він і зробив, і ми викинули його за борт.