Це був справді найславетніший, незабутній і милосердний вчинок для Англії по всій Європі бачити цих бідних рабів, коли наші човни відштовхувалися від берега, усі одразу знімали капелюхи й вигукували італійською: «Viva il Re’d 'Inglitera, II Padre eterno! e'l ammiraglio Inglese che ci ha liberato da da questo secundo inferno!' «[Хай живе король Англії, Вічний Батько! і англійський адмірал, який визволив нас із цього другого пекла.] "І згодом вони почали доводити, що вони страждали, били себе в груди та голосно лаяли алжирців. Я розмовляв з деякими з цих нещасних людей, які тридцять п'ять років були в рабстві та настільки звикли до труднощів і найпідневільнішого рабства, що, коли їм казали, що вони вільні, ледве могли зрозуміти термін але незабаром їхні серця почали розширюватися, коли кров свободи циркулювала в них.
Усіх їх добре прийняли на борту корабля, комфортно забезпечили та доправили до своїх країн. Після того, як між кількома урядами було належним чином узгоджено все, кораблі рушили назад до Англії. "Так закінчилася одна з найжорстокіших бомбардувань Англії. Дей, таким лиходієм, як він і був, бився як герой, підбадьорюючи своїх людей на різних батареях, і сам наполегливо працював, будучи хоробрим чоловіком, заохочуючи своїх людей дати відсіч невірним. Коли я пішов із депешами в перший день атаки, я побачив його власний прапор, піднятий на тугому коні. 1G завжди носить із собою, коли він займає свою посаду.
Він складається з червоних, білих і жовтих смуг. Але найпереконливішим доказом його перебування в батареях є те, що коли я зустрів його на другий день битви, я побачив, що всі складки його чалми та сукні були сповнені пилу та диму пороху, а також його обличчя та борода. Кількість убитих і поранених на борту англійських кораблів становила. вісімсот п'ятдесят два; у голландській ескадри, убитих і поранених шістдесят п'ять. Про втрату альгеринців не знають навіть вони самі, бо вони не так дбають про свій народ, як ми. У них немає хірургів, які б безпосередньо перев'язували поранених. Вони ніколи не проводять операцію з ампутації кінцівок, щоб врятувати життя людини, а навпаки, поміщають усіх своїх поранених у велику стайню до наступного дня після битви, завдяки чому багато тих, кого можна було врятувати негайною ампутацією руки чи ноги, залишили гинути.