Усі ці ланцюги закриті на замок, і їх ніколи не можна зняти. Таким чином, ці бідолахи повинні проходити будь-яку відстань, працювати, спати і жити завжди з цими ланцюгами; знаки, які я бачив навколо їхніх тіл і ніг у дуже глибоких борознах, в’їдених у їхнє тіло, яке стає чорним і твердим, як кістка, вигляд якого справді засмучує. Після того як цих бідолашних створінь закують у кайдани, вони змушують їх працювати на найважчій роботі; як рубання каменю з гір, валяння дерев, перенесення піску та каміння для будівництва, переміщення гармат з одного місця в інше та такі види копіткої роботи. У них немає машин для полегшення роботи робітників; все повинно бути зроблено силою цих бідних людей.
Кожні десять рабів зв'язані разом, за ними йде охоронець з батогом у руці; і якщо хтось із них мав нагоду виконати будь-яку природну евакуацію, вони йшли всі разом, чи вночі, чи вдень. Сплять усі разом на землі, у великій стайні, підстилаючи під собою циновку. Якщо хтось із них має гроші, то може почуватися зручніше. «Уряд дозволяє кожній людині на кожну глину тижня (крім п’ятниці) буханець у вісім або десять унцій дуже чорного хліба, зробленого з ячменю та квасолі, одну жменю гороху та невелику мірку, не більшу за наперсток олії; це вся їхня їжа; а в п’ятницю взагалі нічого.
«Ага яничарів Алжиру, спостерігаючи жалюгідний стан» ув’язнених і нелюдське поводження з ними, був спонуканий своїми почуттями дозволити їм порцію м’яса та пшеничного хліба на кожну п’ятницю, у цей день вони б нічого не мали. Ця надбавка продовжувалася протягом кількох років; але на їхнє нещастя цей добрий чоловік помер приблизно в середньому віці; і ніхто після нього не був настільки гуманним, щоб наслідувати його доброзичливий приклад. І таким чином ці нещасні створіння знову були позбавлені допомоги і продовжували жити, як і раніше, поки Божественне Провидіння не звільнило їх через медіума та через піднесений і милосердний уряд Великої Британії.