Я розлучився з моїм суворим другом, з обох сторін дуже добре. Наступного дня я зійшов на берег досить рано, щоб побродити по Еоку й скористатись чемним запрошенням пообідати з консулом. Я багато читав про Гібралтарський Кок і чув, як старі моряки розповідали про зброю, яку вішали на ланцюгах, і про старий мавританський замок, якому пропонували мільйони за привілей його відкриття. Все це викликало бажання побачити на власні очі. Отже, приземлившись, я отримав розумного солдата для гіда та необхідний дозвіл, і продовжив свою дослідницьку подорож. І не будучи надто детальним, я дам, хоча й іншою мовою, досить чесний опис Еока.
«Гібралтар — це висока скеля, яка виступає приблизно на три милі з півночі на південь у море, і є найпівденнішою точкою європейського континенту. Він з’єднаний з Іспанією низинним перешийком, південна частина якого належить англійцям, північна — Іспанії, а центральна — ні тим, ні іншим, і її називають нейтральною територією. Якщо засуджені втечуть із Гібралтару та перетнуть нейтральну територію, вони в безпеці, оскільки іспанська влада не віддасть їх. Мушкети вартових, однак, повинні стріляти по будь-якому засудженому, який намагається втекти в Іспанію, щоб полювати і стріляти, але змушені бути добре озброєними, оскільки викрадення в жодному разі не є рідкістю переважає значною мірою, особливо серед солдатських дружин.
Ворота зачиняються із заходом сонця, після чого ніхто не може ні ввійти, ні вийти. Я не бачу жодної великої користі в своїй окупації як гарнізону. На думку багатьох, це не ключ до Середземного моря, аніж будь-яке використання затоки як місця побачення. Це коштує британському уряду величезних щорічних витрат, і врешті-решт, це нічого. Мирний договір з Алжиром і вирішення вимог проти Тунісу і Тріполі дозволили більшій частині флоту повернутися додому. І визначення тих, хто мав залишитися, і тих, хто мав повернутися, викликало велике невдоволення серед офіцерів, оскільки серед тих, кого призначили залишитися, було багато тих, хто бажав повернутися додому.