Наступного дня мені вдалося застати його тверезим, і на дозвіллі я сказав йому: «Ви, мабуть, не дуже моряк?» «Ні», — відповів він, глибоко зітхнувши. «Я не моряк і ніколи ним не сподіваюся». "Як довго вас відправили?" «Вчора вранці». «Ви отримували аванс?» «Ні; хлопець, який привіз мене на побачення, став моєю охороною і взяв два місяці вперед». "Хто був цей хлопець?" «Це був орендодавець, у якого я зупинився на кілька днів. Я пив безперешкодно, і він сказав мені, що я повинен заплатити за харчування та алкогольні напої, а для цього мені краще піти на флот як ландсман; оплата становить вісім доларів за рот.
Для мене було абсолютно неважливо, що я робив, тому я відправив, і він посадив мене на борт приймального корабля без жодного одягу, але те, у чому я стою. сильно тремтиш, тобі не холодно?" "Так, мені дуже холодно, і я тремчу всю ніч; Я теж не дуже добре почуваюся". Так сталося, що це була бурхлива глина, і нас не слід відправляти на берег, що дало б мені хорошу нагоду дізнатися про мого нового знайомого. Я повів його до свого причалу, де нас навряд чи завадили, а потім попросив його розповісти мені свою історію, яку він почав так: <k Мене звуть Джеймс Гарріс, і я останній раз був торговцем у Бостоні тринадцять років.
Мій бізнес був на Ринковій площі, — фірма «Джеймс Гарріс і Ко». Мій партнер проживав у Нью-Йорку, він одружився на багатій жінці з Олбані. Брат цієї жінки був дуже розгубленим хлопцем і часто заманював мого партнера в гральні будинки, де він програвав великі суми. І все ж він був уважний до своєї справи; ми часто отримували великі партії, які надходили до Нью-Йорка, і справи з ними виконувалися з пунктуальністю. Близько трьох років тому, 1811 року, я отримав конфіденційну записку від друга, який радив мені приїхати до Нью-Йорка, оскільки цього вимагали мої інтереси, і оскільки я не отримав своїх звичайних листів, я починаю підозрювати, що щось не так.
Тому я вирушив до Нью-Йорка, пішов до нашого офісу на Саут-стріт і побачив, що все гаразд; крім того, що пан П. не виходив на вулицю кілька днів, будучи ув’язненим вдома через ревматизм. Коли я підійшов до дверей, щоб вийти, касир вийшов, сказавши, що хоче сказати мені кілька слів, перш ніж зустрітися з містером П. Ми зайшли в маленький вестибюль, і він сказав мені, що, мабуть, мій партнер не хотів би мене бачити, оскільки він потрапив у скрутне становище, через що він був змушений поки що використовувати назву фірми, «і, — сказав касир, — я впорався з цим досі, і взяв усі папери, які надходили. зрілість; але я не можу сказати, скільки ще можна сказати про назву фірми, хоча вона не має нічого спільного з бізнесом Дж.