Тому я дістав із сумки кілька листів та інших дрібниць, повідомив про свій намір одному другові й віддав йому свою сумку. На заході сонця човен вирушив до міста для офіцерів, які вдень були на волі. Після того, як човен було відкликано, я мав нагоду сісти в нього й піти вперед, і оскільки було досить темно, мене не помітив мічман, який керував човном. Щойно вона торкнулася пристані в Нью-Йорку, я вискочив, і щойно я підвівся на ноги, мічман заспівав: «Хто це?» Але незабаром я опинився серед натовпу на пристані й піднявся до будинку друга, якого тоді не було вдома; але я передав усе це його дружині, яка була чудовою та доброю жінкою, яка завжди виявляла велику зацікавленість у добробуті мого.
Коли я закінчив свою історію, вона благала зі сльозами, що текли з її очей, щоб я покинув цю жахливу рішучість і повернувся до в'язниці. Вона не могла винести думки про те, що я дезертир із військово-морського флоту Сполучених Штатів, і, якщо мене колись візьмуть, то, ймовірно, піддасться суворому покаранню. Ці аргументи та такі видимі демонстрації поваги до мого майбутнього щастя лягли на мене важким тягарем. Я сам ледь стримувався від сліз, і незабаром увійшов мій друг, і коли я розповів йому про роман, він наполіг на моєму негайному поверненні. Я провів ніч у цій добрій родині, а наступного ранку повернувся назад, нікому не пропустивши.
І все-таки наді мною нависла незмінна темрява. Це заклинання, або закоханість, чи як би це ще можна було назвати, було схоже на інкуб, який мене зносив. Я був схожий на 100 АВТОБІОГРАФІЮ. самознищення та пошуки місця та можливості для його завершення. Я був зайнятий своєю роботою і отримав найкраще ставлення від містера Барнуелла, а також від усіх офіцерів на борту бріо-. Серед моряків ходила чутка, що я.. Містера Барнуела мали перемістити на інший корабель, що, хоч і викликало в мене трохи жаль, принаймні поки що було безпідставним. Мій розум все ще думав про мій нещасливий стан, і я знову вирішив залишити флот, а також покинути країну.
Я отримав дозвіл поїхати до Нью-Йорка, мені вдалося доставити свою сумку з одягом на берег і віддати її на зберігання дружині Джека Андерсона. Я перетнув пором і не встиг зійти з порома, як мене охопило сильне почуття самодокору, яке мало не збило мене з цього дурного рішення. Містер Барнуелл дозволив мені бути відсутнім цілих двадцять чотири години: він ставився до мене як із добрим батьком, і тепер відплатити за це добре почуття дезертирством здавалося верхом невдячності. Усе це змусило мене наполовину сповнене рішучості знову перетнути ферр. Я думав, що якби я зміг знайти друга, на вухо якого я міг би вилити свою біду та отримати від нього якусь втішну пораду, то навіть це зробить мене щасливим.