З одного боку, було велике небажання оприлюднити проект, викликавши обговорення цього питання в Конгресі; а з іншого боку, було сумнівно, чи була виконавча влада уповноважена здійснювати необхідні асигнування без закону для цієї мети. Щоб уникнути цих труднощів, комітет запропонував від імені асоціації, яку вони представляли, побудувати судно за свій власний кошт, і він ризикнув запевнити, що уряд, який єдиний міг дати їй роботу, отримає та заплатить за неї після того, як вона буде побудована, і її корисність буде продемонстрована. Передбачається, що він коштуватиме приблизно 320 000 доларів, майже суму, необхідну для фрегата першого класу.
Ця діяльність приватних громадян заради власного захисту, ця добровільна пропозиція ризикувати своїми коштами, спочатку задля успіху проекту, а потім за простими запевненнями виконавчої влади, і це інтимне спілкування між правителями та народом представляє погляд на стан суспільства, якому, як вважають, є небагато прикладів. Виконавча влада ревно сприйняла проект, і в березні 1814 року національний законодавчий орган прийняв закон, який уповноважував Президента Сполучених Штатів забезпечити будівництво, обладнання та використання однієї або кількох плавучих батарей для захисту вод Сполучених Штатів. Будівництво судна було доручено Асоціацією захисту узбережжя та гавані в Нью-Йорку підкомітету з п’яти джентльменів.
Це були генерал Дірборн, полковник Генрі Рутгерс, Олівер Волкотт, Сем. Л. Мітчелл і Томас Морріс, есквайри, які були визнані урядом своїми агентами для цієї мети. Інженером призначили містера Фултона, чия душа справді надихала все підприємство. 20 червня 1814 року було закладено кіль цього нового та потужного двигуна; і трохи більше ніж через чотири місяці, тобто 29 жовтня, вона була спущена на воду з двору Адама і Ноя Браунів, її здібних і активних архітекторів. Сцена, показана з цієї нагоди, була чудовою. Це сталося в один із наших яскравих осінніх днів, безліч глядачів юрбилося на навколишніх берегах і було видно на пагорбах, які обмежували прекрасну перспективу.