Ми прибули в Гельвеот-Слуйс за сорок чотири дні з Бостона; взяв лоцмана й попрямував угору по річці, зупиняючись у Дарті, Скравендейлі та Шідамі, а потім у Роттердамі, долетівши до Глассгавена, щоб розрядити нашу кару. Під час лежання в Роттердамі наш капітан жив на березі, що дало мені набагато більше свободи, ніж якби він був на борту. Я часто виходив на берег з моряками ввечері, а оскільки основним курортом моряків є погані будинки, а їхні звички ведуть до пияцтва, моє супроводження не принесло мені ніякої користі для моєї моралі, бо одного разу вони сильно сп’янили мене насінням анісу, від чого мені було дуже погано весь наступний день. Я більше не виходив на берег, а проводив час за читанням, закінчивши роботу.
Тепер на всьому європейському континенті було загальне перемир'я. Жозеф Бонапарт був королем Голландії. Отримавши вантаж додому, ми відпливли до Бостона. У той час американські судна зазнавали великого роздратування з боку англійських і французьких крейсерів, але особливо з боку перших, оскільки вони дуже образливо ставилися до нашого прапора, часто підводячи судна, ображаючи капітанів і в багатьох випадках справляючи враження на моряків. Французи видали Берлінський і Міланський декрети, згідно з якими всі судна, будь-якої країни, що мали на борту ворожі товари, вважалися законними нагородами і поводилися з ними відповідно. Англійці, з іншого боку, мали свої накази в раді, які також конфіскували всі судна, на борту яких було майно противника.
Американських капітанів у іноземних портах часто ображали британські офіцери, і я пригадую смішний випадок, який стався в Гібралтарі, і я був добре знайомий з капітаном, який був героєм історії, і розповідаю про це з таким гумором. Його звали Брок, але зазвичай вимовляли Брік. Одного разу, перебуваючи в готелі Crown and Anchor, у компанії кількох американських капітанів, які всі сиділи в головній кімнаті, насолоджуючись чашкою вина, увійшли кілька британських військово-морських офіцерів, які, обтерши стіл, бурчачи, вийшли, і від одного з них почули епітет «янкі». «Ти це чув?» — каже Брек іншим. Вони всі це почули, і Брек підскочив і, слідом за офіцерами, увійшов до зали, запитав, хто з джентльменів використав це образливе ланонмо, і кому воно було адресоване.