Коли капітан закінчив ордер, в’язень, стоячи блідий і безнадійний, що придавало інтересу його тонко виточеному обличчю, промовив шанобливим тоном: «Я готовий, сер!» а потім, розплакавшись, сказав: «Товариші! Я попереджаю вас брати з мене приклад, не піддаватися своїм пристрастям. Зробивши це, я втратив своє життя в цьому світі і, боюся, втратив свою душу назавжди; все ж я молився Богу та Ісусу Христу, щоб вони змилосердилися над моєю душею. спонукав мене в ході пристрасті.
Я щиро прощаю Суду, який виніс мені смертний вирок; Коммодору, який затвердив цей вирок, і всім, хто мав до нього будь-яке відношення, мені залишилося жити ще кілька хвилин, і я молю Бога, щоб змилувався над моєю бідною душею. Молю Ісуса Христа, щоб змилувався наді мною; і я прошу всіх вас помолитися за мене ще кілька хвилин, які мені залишилося прожити». Коли в’язень закінчив свої короткі й ненавмисні повчання своїм товаришам, він пройшов вперед від кабестана до грот-щогли, де стояв я, поруч з ним, капітан супроводжував його, а перший лейтенант підійшов до бака, щоб переконатися, що все готово до завершення страшного корабля. трагедії, і поки його не було, в’язень дозволив своїм думкам спілкуватися з його власною душею і своїм Богом, зробивши одне або два зауваження і сказавши мені іншими словами: «Тепер я маю слабку надію, що Бог прийме мене, але я слабка надія.
І там! дивіться, ось!", спрямовуючи себе, дивлячись на себе; вперед до переднього рукава з правого борту, і дивлюсь на приготування, які були зроблені для останнього огляду, і на бак під жовтим прапором, який зараз майорить" на передній верхівці щогли. Але незабаром він обернувся обличчям до грот-щогли й став навколішки на дзвінкій боці 1. Я поклав руку йому на плече, щоб підтримати його, і заховав своє обличчя в хустку, спираючись на дроти, а цей чоловік голосно молився за свою душу. Один засуджений за кілька хвилин віддати своє життя як спокуту за порушені закони своєї країни.
Він нічого не запропонував - щоб пом'якшити свій злочин, він благав у цю годину, щоб Бог дав йому трохи сили на кілька хвилин, щоб він залишився на землі. Незабаром повернувся 1-й лейтенант. В’язень піднявся, і хоча минуло кілька хвилин, ця сцена з урочистістю вічності сталася, і хто б не був цей чоловік, його дух у цю мить був поглинений своїм благанням про порятунок. Коли лейтенант підійшов до в’язня і вже збирався просунутися до бака разом з ним, «Джексон, двоє чоловіків», назвавши свої імена, «бажають поговорити з вами; ви дозволите їм це зробити?» Він погодився, і біля бака вони зустріли його.