Коли я піднявся на борт, щоб дізнатися про ситуацію, мене направили до шкіпера, який сидів у курнику на квартердеку; він дивився на мене досить здивовано, коли я запитала його, чи хоче він хлопчика, а потім почав розпитувати, чи не я якась втікачка, і чи бажають мої батьки, щоб я поїхав на море, і багато інших подібних запитань, які наштовхнули мене на думку, що він кусався. Невдовзі я задовольнив його, ким я є, і запросив його до дідуся. Оскільки всі мої дядьки були на морі, не було з ким мене влаштувати. Однак було вирішено, що я повинен був піти в цю подорож, і якщо я тоді все ще наполягаю на тому, щоб піти в море, він мав взяти мене в учні.
Капітан відвів мене в магазин моряцького одягу і висадив у матроському костюмі, чим я був дуже задоволений. Тепер я піднявся на борт і мій господар повідомив мене, що він завжди змушував своїх хлопців готувати під час їхньої першої подорожі. Тож моєю першою справою було піти на камбуз і привести все в порядок у відділі приготування їжі. Він при цьому сказав мені, що в вітальні помічника висить яловича кістка, з якої я повинен зварити суп на обід. Екіпаж, який відправляли, тепер мав жити на борту. Тож я взяв кістку на палубу, сокирою розтрощив її та й кинув у мідь.
Тепер я був у сумніві, яку воду взяти для супу, склалося враження, що моряки варили суп на солоній воді. Мені «не хотілося запитувати інформацію, і оскільки насос прісної води знаходився трохи далі від пристані, я вирішив використати солону воду, черпаючи її з уздовж. Було багато овочів, яких я не щадив, але я не думаю, що жінка з тонким шлунком, побачивши мій спосіб приготування цієї пікантної страви, з’їла б багато; я забув промити їх. Картопля й ріпа, перш ніж покласти їх, і промивання яловичої кістки теж не забули, бо, як і у випадку з солоною водою, так чи інакше у мене склалося враження, що моряки все одно повинні їсти бруд.
Я відчував певну невпевненість щодо успіху моєї першої спроби приготувати суп, я також не наважувався нічого сказати про солону воду; але думав, що покину подію, оскільки доказом супу буде їжа. О 12 годині помічник прийшов на камбуз дізнатися, чи готовий обід. Я сказав йому, що воно кипіло три години, і я подумав, що це готово. — Ну, дай людям вечерю, а тоді йди накривай стіл у каюті. Тим часом він дістав із рота фунт розміром із мушкетний патрон і, тримаючи його в лівій руці, дістав ополоник, повний киплячого напою, і, подувши й сьорбнувши кілька хвилин, обернувся до мене, кажучи: «Ти, молодий пес, ти насипав забагато солі, але це хороший суп, не клади так багато наступного разу». «Ні, сер». Тому я дійшов висновку, що суп треба варити на прісній воді, хоча я не чув бурчання від моряків.