"Ага!" сказав він, "не боляче, еге ж? тоді я спробую ще раз", тому, відповідаючи дії до слова, регулярно бив мене, що, я думаю, трохи боляче. Однак заслуга в тому, що я став чоловіком, не належала йому. Влітку 1798 року ми переїхали до Вустера, штат Массачусетс, це було місце народження мого батька та діда по батьківській лінії, тоді це було рідкісне село. Якби дехто з моїх давніх родичів міг вийти зі своїх могил і бути поміщеним на людній вулиці, вони були б сумно спантеличені, щоб знову знайти дорогу назад. Восени того ж року ми приїхали в Іоксбері. До цього міста відносяться ті самі зауваження, що й до Нью-Йорка та Вустера, воно також зазнало метаморфоз і тепер є одним із найкрасивіших маленьких міст Массачусетсу.
Тут мій батько розпочав свій бізнес, працюючи зі слонової кістки та черепахового панцира. Ми залишилися один рік в Іоксбері, а потім переїхали до Бостона. Невдовзі після нашого перебування в Бостоні я знову ледь не потонув. Я зайшов, щоб скупатися біля будинку, і, перш ніж я зрозумів, вийшов за межі своєї глибини і потонув би, якби хтось випадково не підійшов до води і не витягнув мене. Але через кілька днів після цього ірландський хлопчик, з яким я трохи раніше не погоджувався під час гри, підійшов до мене з великим гострим каменем і вдарив мене з такою силою, що я втратив почуття. Його звали Макніл, і щоразу, коли я зустрічаю це ім’я, я завжди відчуваю рану в голові.
Але «я думаю, я йому заплатив». Мій батько заснував свою фабрику в південній частині міста, яка тоді називалася Вашингтон-стріт. У той час і протягом кількох років пізніше те, що зараз називається Вашингтон-стріт, тоді було Головною вулицею, а від старої Фортифікації, яка була біля особняка покійного Дж. Д. Вільямса, есквайру, на шиї, трохи на північ від Стейт-стріт, вона поділялася на вулиці Вашингтон, Оранж, Ньюбері та Мальборо, а нижче — до ринку, Корнхілл і Док-сквер. З 1798 року Бостон зазнав значних змін, як у красі, так і в зручності. Навряд чи є частина цього, будь-якого масштабу, яка не була значно вдосконалена.
Тоді там, де зараз розташована Чарльз-стріт, був гальковий пляж, який простягався від дна Коммон до Кембриджського мосту. На цей пляж відкривався вид на крутий пагорб, який називався «Гора Блуду», на вершині якого була порохівниця, а довкола, на північному схилі, була купа негрів і персонажів найгіршого ґатунку. У 1805 і 1806 роках вершину цього пагорба було відкопано та перенесено залізницею, щоб побудувати Чарльз-стріт. Тоді благодійні та заповзятливі капіталісти почали очищати це брудне місце, зводячи красиві цегляні будинки та прокладаючи регулярні та зручні вулиці. І зараз це одна з найкрасивіших частин нашого міста.