Шекспіх. через життя без нього в тій чи іншій формі, Кемпбелл, у своїй сухопутній подорожі до Індії, посилається на ці прекрасні рядки: «Цей світ, що ти таке? Твоя школа, о нещастя; наш єдиний урок у ньому — навчитися страждати; і той, хто не знає, що народився дарма». У ті часи Нью-Йорк виглядав інакше, ніж зараз. Тоді він був ледве вдвічі менший, і те, що тоді були полями та садами, тепер є чудовими скверами та парками. Навколо та в околицях Батареї був придворний кінець міста. Джон Джейкоб Астор був тоді ощадливим і заповзятливим купцем, який жив дуже скромно; і кілька літніх мільйонерів, які зараз вижили, і багато тих, хто давно пішов до свого останнього спочинку, і чиє величезне майно, якби воно було збережене, склало б неймовірну суму; багато з них тоді були продавцями горіхів і яблук, офіціантами на кухнях, дрібними торговцями бакалійними товарами, а деякі з нащадків цих ощадливих людей зараз борються з жахливою бідністю; і часто їх можна побачити з роздутими обличчями та пошарпаним одягом.
Жовта лихоманка та віспа переважали майже кожного літа, хоча в деякі сезони вони були дуже послабленими. Ці хворобливі літа зазвичай змінювалися дуже холодними зимами, що було причиною великих страждань серед бідних. Місто залежало від коннектикутських шлюпів та інших невеликих суден для палива, і коли Східна та Північна річки замерзали, а іноді вони були на чотири-п’ять тижнів, деревина ставала водночас дорогою та дефіцитною. Вугілля як паливо було маловідоме; антрацит або будь-яке інше вугілля, окрім імпортного, ще не було знайдено, тож бідняки багато днів залишалися без частинки вогню, а також у найсуворішу частину зими. Саме в один із таких випадків корпорація наказала знести довгий ряд дерев’яних будівель, що стояли на Батареї, і розподілити між найзнедоленішими.
Ці будівлі раніше використовувалися як казарми під час війни за незалежність, і можна сказати, що на цей раз вони підтримували жвавий вогонь. Ще один випадок стався, коли мені було близько п’яти років, і він також залишив незабутнє враження в моїй пам’яті, і з якого я в подальшому житті зробив багато корисних ілюстрацій. Мене віддали в школу до старого, який навчав нас на старій напівзруйнованій мансарді. Старий носив велику білу перуку, старомодне пальто з «спущеними ґудзиками», засмальцьовані бриджі та великі пряжки від черевиків; він тримав гарного розміру палицю, яка могла б добре відповідати для ілюстрації вічного руху. Одного разу він узявся мене відшмагати, але різними звивинами і поворотами я відійшов майже «неушкодженим». Але, о, для людської слабкості; Я був досить простий, щоб сказати йому, що він не зробив мені боляче.