Цілком природно, що, не люблячи Шуйських, народ і ворожа їм партія покладали свої надії на Скопіна і, серед загальних урочистостей, могли висловлювати думку про передачу престолу Скопіну, хоча літописці і в цьому випадку намагаються виправдати останнього (Оповід. Паліц. 230; Никон. 132; Нов. літ. 114). Але одне анітрохи не суперечить іншому. Без сумніву, що, за тогочасних обставин, він не наважився б посягнути на владу царя Василія; але цар від пізнього шлюбу мав одну або дві дочки, які померли в немовлятстві (Карамзін, т. XII, приміт. 519), а в такому випадку Скопін міг розраховувати на загальне обрання, як представник, за первородством, прав гілки дому Рюрика, найближчої до царської лінії (Бутурлін. Іст. смут. час. III, 132), чого, звичайно, не могли допустити брати царя, і особливо самолюбний кн. Дмитрій. Тим часом, за тодішніх скрутних обставин поляків, за допомогою шведів і сильного російського війська Скопіну вдалося б змусити короля зняти облогу Смоленська й очистити Росію, а за тим він повернувся б при нових знаках урочистості до Москви — перспектива вельми невигідна для Шуйських. Але народна партія не хотіла чекати. Її прагнення ясно виражені в цікавій оповіді про обрання на царство Михайла Федоровича *). У сучасній же
') „Коли ж узяли Московську державу в поганих польських людей, зібравшись, люди, що залишилися від розорення, всяких чинів московські жильці та інших градів Руських почали говорити: «неможливо нам перебувати без царя ні єдиної години; але та оберемо собі царя на царство». І захотіли начальники знову собі царя від іновірних, народи ж і ратні не захотіли цьому бути, але в передречен-
В. 0. ІКОННИКІВ,
депеше французького агента, що був у Москві (що знаходиться в збірці рукописів, що належить паризькій національній бібліотеці), читаємо наступне не менш цікаве місце: „Кажуть, що Шуйський, будучи сам дуже багатий і могутній, має намір залишити владу і дозволити чинам вільне обрання, причому стверджують, що С. вид., 47-66, в додат.) ').