Гілка Скопіних-Шуйських була невелика. Вона почалася з прадіда кн. Михайла Васильовича, прозваного Скопою, і припинилася з героєм смутного часу (див. родослів. табл. в Іст. Соловйова, табл. VI; Родослів. книга кн. П. Долгорукова, I, 234) *). Дід останнього, Федір Іванович, разом з іншими Шуйськими, брав участь у правлінні під час малолітства Івана Грозного, сприяв усуненню улюбленця царського, Воронцова, зазнав заслання разом зі своїми родичами від Глинських і виступив їхнім месником під час страшних московських пожеж 1547 р.
') Іван Свопа походив у прямій лінії від князя Дм. Костянтиновича Нижегородського (Родосл. книга у Часів. Моск. заг. історії, X, 44). СкопА - хижий птах з роду орлів (Словник церв. слав. яз. вид. Ак. Наук і Області. Словник Даля). Родова вотчина Микити Романова - Острожок - в цар. Олексія Михайловича приймає назву Скопинської слободи (потім місто Скопін), від водилася в її околицях птиці Скопи. І тепер цей птах, зображений на блакитному полі, що летить, служить гербом гір. Скопи на (Статист. опис. Рязан. губ. Барановича, 512; Географ. Слов. Семенова, IV, 621). Є вказівка, що більшість Скопинських волостей належала роду Скопиных-Шуйских. (Зауваж. про земл. Рязан. в Чтен. Моск. заг. історії, йод I, кн. I, 23; порівн. Отеч. Зап. 1829, ч. ХЬ, Археологич. і статистич. обозр. міста Скопіна, 412-413).
КНЯЗЬ МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ СКОПІН-ШУЙСЬКИЙ.
Разом з царським духівником, Федором Барміним, він запевняв молодого Івана у винності Глинських, і народна кара, що спіткала останніх, цілком ймовірно, не була чужа цим навіюванням (Карамзін, вид. Ейнерл., VIII, 47, 51, 61 — 64; Соловйов, VI, 42—57; пор. Сказ. кн. Курбського і листув. його з Іоан., вид. 2, 185) *). Менше з тим, син його, Василь, через 20 років, зустрічається серед дворян першої статті (Зібр. держ. грам. I, 550), а потім (з 1577 р.) боярином при дворі Івана Грозного протягом усього часу його царювання (Послужн. список, Давн. Рос. Вівл., XX, 55, 59). Йому була довірена головна рать, що збиралася проти Баторія в Новгороді (Розряди в Давн. Рос. Вівл., XIV, 349 — 352), і разом з кн. Ів. Петр. Шуйським він був головним захисником Пскова (Карамзін, IX, приміт. 567).