у потрясеній державі. „Дізнавшись про це, каже літописець, на Москві люди найпаче почали кріпитися* (Літ. про заколот. 158). Вже на початку 1609 р. все Поволжя (Арзамас, Муром, Володимир) чекало тільки приходу Шереметєва, щоб з'єднатися з його військами (Ак. Експед. II, 205), і його рух аж до Володимира був цілком успішним (Літ. про заколот. 156, 164). Ось чому і цар Шуйський, і сам Скопін дивилися на Шереметєва, як на рятівника. Останній вказував містам на необхідність триматися його; цар Шуйський ім'я його ставить поруч з ім'ям Скопіна (Акти Експед. II, 182, 189, 265, 225, 235—38). Таким чином не можна не визнати, що Шереметєв здійснив цю важливу справу, яка так багато сприяла об'єднанню міст, завдяки самим лише власним силам і розпорядливості. Але тільки в Олександрівській слободі (11 листопада) він міг з'єднатися зі Скопіним (Ник. літ. 124; Пам'ят. стар. кн., Карамз. XII, приміт. 429). Що ж робив у цей час останній? Справи його йшли далеко не так вдало, як від нього очікували спочатку, але це можна було передбачити з тих непорозумінь, які виникли ще в Новгороді у шведському війську, якому, однак, значною мірою він зобов'язаний був потім своїм успіхом. І обложений цар, який постійно зазнавав змов, вказував на Скопіна і німецьке військо, як на останню допомогу; він готовий був призначити навіть день свого зречення, якщо вона не принесе з собою бажаного результату.
У той час, як Скопін нестримно прагнув до Москви, війська воліли брати місто за містом, і ця тактика іноді цілком виправдовувалася на ділі. Поступово північні міста почали приносити повинну. Тільки 6-го червня Скопін з'єднався з Делагарді, який одночасно з ним вийшов з Тесова (Відек. 71). У Торжку до Скопіна підійшло смоленське ополчення. Бачачи постійне зростання сил, тушинці почали діяти спільно (це були загони Кернозицького, Зборовського і Шаховського). Дійсно, і під Торжком, і під Твер'ю (у червні), вони довго могли утримувати за собою позиції, так що обидві перемоги далися союзникам нелегко, а щодо дій під Торжком навіть висловлювався сумнів — хто взяв гору (Літ. про заколот. 160 — 162; Відек. 73; Marchoc. Hist. voyny Mosk. 49; Piasecki, 262) *). Але удача, що коштувала
') Петреб кажуть, що Скопін хотів зовсім відступити від Твері,
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]