Настав фатальний для малоросійського чернецтва 1786 У 4-му пункті указу імператриці від 10 квітня цього року значилося: ставропігійний києвомеокяпорський монастир перевести в таричну область, де його в 1-му класі заснований буде; будова ж звернеться для приміщення відставних офіцерів, піклування про їхню старість і немайно тих, що вимагають. Звичайно уряд мав на увазі помістити міжигірський монастир у сусідстві з колишніми мешканцями Запоріжжя, які населили тепер Землю війська чорноморського. Але перенесення в Тавриду і вчинення в 1-му класі було для Межигірського монастиря поки що солодкою обіцянкою, а тим часом настала вже гірка дійсність. Місця в Тавриді для перенесення Межигірського монастиря ще не було відведено; не було асигновано монастирю і окладів відповідно до його проектованого 1-классвому штату. Уряд, очевидно, не вважав цієї справи поспішним, а тим часом невблаганні директори домогосподарства, згідно з найвищим указом від 10 квітня 1786 року, вже збиралися з 1 липня цього року забрати монастирські майна та доходні статті у свої руки. Послушники, бачачи лихо, що йде на монастир, брели нарізно, архімандрит і ченці побоювалися, за їхніми словами, що монастир, „що знаходиться на відстані від селищ і між лісом, залишиться без будь-якої належної охорони”. У таких обставинах міжигірський архімандрит Амфілохій звернувся до малоросійського генерал-губернатора графа П. А. Румянцева з проханням взяти участь у скрутному становищі монастиря. Румянцев, листом від 28 травня, відповідав, що він нічого її може зробити для монастиря, і радив архімандриту
Ф. А. ТВРНОВСИЙ,
тися або по духовній команді, або до начальника тієї області, куди монастир переводиться, тобто до князя Г. О. Потьомкіна. Архімандрит звернувся до св. синоду і від 30 травня 1786 р. просив „не залишити в резолюцію милостивим указом, — щоб понад сподівання, через відсутність при монастирі людей не сталося якогось нападу і грабіжництва“. Синод 19 червня доручив своєму первенствуючому члену Гавриїлу, митрополиту новгородському, порозумітися з цього предмета з князем Г. О. Потьомкіним і забезпечив навіть митрополита доповідною запискою з викладом сутності справи.