4) Ще важче допустити, щоб рать, що вирушала в] 234 р. до Торчеєка (Безрадичам), прямувала через Дзвінкову, що лежить проти протилежної стороні від Києва.
5) У села Дзвінкової немає ні городища, ні інших нризіа-. ків існування за старих часів на місці цього села міського поселення.
Оповідь про Василька Ростисдавича.
Літературі історичних повістей у літописних оповідях ми зобов'язані, що маємо багату переказами початкову історію свого народу. Тоді як про перші часи історичного життя західноєвропейських держав (за винятком лише Англії) оповідають латинські твори Григорія Турського, Павла диякона. Відукінда, ми знайомимося з подіями Русі IX X століть винятково за літописами, написаними рідною мовою. Для більш чіткого визначення значення нашої стародавньої історичної писемності зупинимося дещо на сусідній з нами країні-Німеччині. Разом з християнським просвітництвом проникла туди латинська богослужбова писемність, і слабкі початки язичницької грамотності повинні були причаїтися, зникнути до певного часу. Чужа мова стала символом всього почетного, мова народна в писемності могла бути лише виразом відкинутої, язичницької. Писемність лише зрідка починала до нього, — на ньому писалися глоси, пояснення до священного тексту. Протягом кількох століть народна мова не набувала прав на писемність, і всі пам'ятники церковні, юридичні та історичні, за рідкісним винятком, писані латиною. Коли розвинулася лицарська поезія і проникла в стіни монастирів, то й ченці, що бралися за перо з рятівною метою, зважилися занести на папір народну епічну пісню, але попередньо переклали її латинською мовою. У той час, коли Гільдебрандова булана була записана ченцем, вороже ставлення
НАДАННЯ ПРО ВАСИЛЬКА РООТІСЛАВИЧА.
латинського просвітництва до язичницької народності почало зникати. Виник період двовірства: християнські вірування набували народного значення, а народні звичаї міфічного походження освячувалися авторитетом церкви. Але в історичній літературі, за традицією та звичаєм, все ще панувала латина; однак, за своїм складом, вона нагадує німецьку мову, там і там з'являються німецькі епіграфи, народні вислови. Треба зробити лише головний крок — викладати німецькою все те, що не належить прямо до церкви і не може породити розколу в ній, хоча вселенської за назвою, але папської, отже римської, по суті.