«Цар же Василь виповнися заздрощів і гніву і не полюби його (тобто Скопіна) за цю колишню перемогу, як і в давнину чений пам'ятник зазнав спростування. Але, заперечуючи участь патр. Філарета у складанні чи виправленні Рукопису, автор тим не менш визнає її офіційним літописом і до того ж складеним у його патріаршество (82 — 83). Деякі із вказівок автора (про відношення Рукопису до хронографа Кубасова, Нового літописця, офіційних джерел тощо) можна визнати вельми цікавими і навіть ґрунтовними (утім ще Муханов зауважив, що джерелом для Рук. Філ. імовірно послужили деякі сучасні хроніки, хоча й не так поставив це питання); але сумніви автора щодо впливу на складання Рукопису патр. Філарета, при зазначеній постановці питання, не цілком переконливі. До того ж залишається нез'ясованим ставлення упорядника і поправника Рукопису до подій цар. Василя Шуйського: оскільки джерелом для неї слугував вельми неприхильний до Шуйського хроногр. Кубасова, а тим часом у Рукописі погляд на нього значно пом'якшений, незважаючи навіть на те, що упорядник пройнятий повним співчуттям до Скопіна. Іноді автор і сам відчуває ніби непримиренність деяких суперечностей (66 і 75). Стосовно Скопіна він оскаржує факт насильницької смерті. Нам же здається, що у викладі цих подій (302 — 303) сам Кубасов наближається до розповіді Паліцина (202 — 205, 230—33), на що ми вказали ще раніше в нашому дослідженні (Древ. і Нов. Рос. 1875, № 7, стор. 222).
КНЯЗЬ МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ СКОПІН-ШУЙСЬКИЙ.
Саул позавиду незлобивому Давиду, коли вби Голіафа... Олі заздрості й запопадливості, коли безбожність і смерть норовує душа благочестивих і в пекло зводить і нескінченній муці зраджує.
„Малому ж часу минувши, розболівся цей хоробрий і розважливий воєвода, князь Мих. Вас. Шуйський, і вмре; кажуть бо деякі, ніби отруєний був, на хрестильному бенкеті, у князя Ів. Мих. Воротинського, коли хрестив сина свого Олексія, від князя Дмитрієвої дружини, Івановича Шуйського, від княгині Катерини, у вині на перепиванні. І так ледве дійшов до монастирської пазухи, потім пустилася руда з носа і з рота і перебув *).
«Про цих же премудрий Соломон у 5-му (4) розділі глаголів: осудить же праведник помираючи і живих безбожних, бо побачать смерть його і не розуміють, що нараджуючи про нього, що скине їх Господь безголосниць і похитне їх від основи, і навіть до останнього; помислі гріхів своїх жахни і викриє їхнє сумління їхнє, проти беззаконня їхнього.
„У тому ж розділі каже:
«Тоді стане в сміливості праведник перед лицем, що ображає його, і відкидає його труди, бо побачив я страхом багатьом і страхіття про преславного спасіння його, і речуть усі ті, що каються, і в тісноті духа зітхнуть і кажуть: цей бік нею ж цю безчесну сотворихом”. (Стор. 25 - 26).