Адідаг, який мав особливу довіреність його, мав свого духовенства, знайомого з місіонерськими обов'язками по своїх відносинах у північно-східних слов'ян і датчан— обрати особливо надійного місіонера для Русі і присвятити його в єпископи на Русь. Вибір Лдальдага впав на Лібуція, ченця до монастиря св. Альбана,— чоловіка чесної поведінки, як зауважує аналіст Саксон і твердого в католицтві *), який і був посвячений у єпископи Русі. Не дуже охоче йшли західні шсіонери на проповідь Євангелія заради одного лише апостольства. (І на заході давно вже, чи не з часів британських проповідників і Боніфація, збіднів дух чисто-апостольського подвижництва; не було браку в проповідниках, коли йшлося про проповідь у народів підкорених чи союзних з імперією, коли іроповідник міг подорожувати. винагорода в новонаверненій країні. Але вирушити в країну далеку, невідому, не стоїть нн у яких відношеннях до імперії, вирушити без підтримки світської влади, без жодного життєвого раєчету, в ім'я тільки Євангелія, — на таку подорож були здатні дуже небагато представників тодішньої. Лібуцій, на якихось обставинах (цпіЬпзбаш (ШаІопіЪів зізрензіз), надто рік зволікає вирушити в далеку дорогу, н нарешті вмирає. На місце Лібуція обирається Адальберт, монах Трірського монастиря св. Максимгаа. Що повільність Лібуцій просто від небажання,— це видно з обставин вибору спадкоємця йому. У місію призначили Адальберта по інтригах; і навіту (шасЬіпаііопе її соцзіііо) архієпископа Вільгельма (Трирського), хоча Адальберт був наїлу чш їм чином відданий йому і ніколи ні в чому проти нього не погрішив". Як видно, нове і очевидне високе призначення Адальберта ви-
*) Там же.
А. Д. ВОРОНОВ,