Архім. Зоснма репортував, що ще до здобуття синодального указу, за листом синод. члена Гавриїла, поховання тілу преосв. Павла 19 грудня вчинено. Але, очевидно, під похованням настоятель лаври розумів відспівування тіло пр. Пакта, а чи не передання його землі.
Пам'ять м. Павла обставлена легендами. Деякі їх наведено у статті графа М. У. Толстого, вміщеної у Читаннях Моск. заг. іє. та давн. 1870. Ось ці легенди:
Оповідають, що в ніч напередодні сіодального суду, підсудний святитель з'явився уві сні одному з синодальних членів (митрополиту Димитрію Сєченову) і промовив такі грізні слова: „(іапйоцієет раігез позігі, е нашого цпогіт ^іШап Есієзіє йебегіпі, апаіЬетаІіз відпіЬіз беІгасІогіЬіз ізіогіш Ьопогіт (?), еііат едо, Ьото рессаіог еі Есієзіае СЬгізІі Ерізсоріз ішіі&ппз, поп теоцігіє деігасіогі Есієзіазіісогіт Ъоіогпт, апаШета еі іпоріпаіат шогієт ргоГего”.
Для оцінки цієї легенди досить пригадати, що суд над м. Павлом відбувався у квітні 1768, а митр. Сєченов помер 11 груд. 1767, слід. за 4 місяці до грізного сповидіння, що передвіщало йому марну смерть.
„При від'їзді з Петербурга віддавали м. Павлу, з волі імператриці, якісь гроші, в числі кількох тисяч рублів. Павло не прийняв, кажучи, що це вогонь. Послали їх з надійною людиною, призначеною для супроводу митрополита, до Києва. Там намісник лаври запропонував святителю: прийми ж цей дар, принаймні, для святої лаври: ми влаштуємо на них що-небудь богоугодне. Павло сказав: А що ти влаштуєш, отче, на цей вогонь? Намісник відповідав: чи мало потреб у лаврі? Добре б позоло-
НАЧЕРКИ З ІСТОРІЇ КИЇВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ У ХТШ СТОЛІТТІ.
ти, через вогонь, церковні глави. Це добре, відповів Павло. Гроші були прийняті та використані на позолоту глав великої церкви6.
В архіві св. синоду немає звістки про грошове нагородження при відставці м. Павла. Та це й не відповідало особистим відношенням до нього імператриці, взагалі не щедрою для архієреїв, що звільнялися. Якщо святитель Тихін Воронезький, який після триразового прохання ледве допитався звільнення від кафедри, отримав лише скромну пенсію в 500 р. с.; то з якого дива припускати особливу щедрість до м. Павла монархіні, яка вважала його гонителем, фанатиком і людиною, яка ще й після звільнення залишалася під судом? Потім згадка про намісника лаври показує, що легенда склалася тоді, коли архімандритство в лаврі поєднане було з саном митрополита київського. Але коли м. Павло жив у лаврі, лавра мала особливого архімандрита Зосиму Валкевича і йому звичайно мала б належати честь бесіди з м. Павлом про лаврську будову.