1) Це були добірні з дітей боярських. З царевичем Дмитром в Угличі забавлялися „маленькі роб'ятки жильці“ (Зібр. держ. грам., II, 103 — 116). У Царств. книзі читаємо: „жильці вибором діти боярські“ (Карамзін, VIII, приміт. 272). У Котошихіна про жильців ідеться: „Чин їхній такий: для походу і для всякого діла сплять на царському дворі, чоловік по 40 і більше, і посилають їх у всякі посилки; а діти вони боярські-ж, і дяківські, і піддячі. І з того чину бувають у стряпчих, і в стольниках, і в думних людях, та вони ж бувають у начальних людях у кінноти і в піхоти, і в рейтарах, і в солдатах, і буде їх числом до 2000 чол. Та й усім боярським, і окольничих, і думних людей дітям перша служба буває при царському дворі така ж, тільки за породою своєю одні за одними нерівні“ (Котошихін, 2-ге вид., 21). У 1664 р. їх було до 3000 чол. Вони перебували у віданні Розряду. При пожалуванні їх говорилося, що такий-то пожалуваний із жильців у дворяни, стряпчі і т. д. За Петра Вел. ними комплектувалися гвардійські полки. У 1710 р. їх було всього 300 чол., після чого це звання припинилося. (Древ. Рос. Вивл., XX, 169 — 170).
') Відомий діяч смутного часу та претендепт на престол, кн. В. В. Голіцин так говорить про себе: „Сам я тільки трішки читаю, висати не вмію... * Соловйов, X, доповнення, стор II), (з липневої рукоп. Імп. Публ. бьбл., 16 229).
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
пмші зустрічали ще дуже серйозний опір і не вдалася цілком. Книжка Івана Грозного, турботи Бориса Годунова про освіту говорять, що потреба ширшої освіти, про принаймні у вищому колі, почала вже створюватися. Щоправда, язь опису рукописів і бібліотек на той час видно, що тоді ще цілком панувала духовна література, але водночас робляться спроби й у іншому роді. Не кажучи вже про досліди в обробці історичного матеріалу та прагнення до вивчення загальної юорії, у XVI столітті з'являються в Москві переклади польських хронік та космографій 1).
Біограф Скопіна наголошує і на рисах його цоведепію під час перебування на службі при дворі. Нс дивлячись на свою юність, він відрізнявся багаторічним розумом ": не пишався перед нижчими, не хвалився своїм походженням, не наклепував на своїх товаришів, але був тих і скромний, чому, за зауваженням того ж сучасника, він прожив „в тиші", в такий "страстовий і потрібний; тим часом був час Грдуновського терору, що наводив загальний страх; час, коли було так легко вислужитися за наклеп на своїх близьких, що знайшов собі надійний кубок у стінах палацу. З цими рисами характеру Скопіла пам нрідетсл зустрітися далі, де ми наведемо свідчення одних панегіристів.