4) Нарешті, з 1097 по 1234 р. літописи говорять про Звени місто Київське.; про це місто, після зазначеного останнього року, легошен зовсім замовчують; в пізніших документах ім'я його теж не з'являється: очевидно, місто перестало існувати, — ймовірно, воно було зруйноване під час Батиєвого нашестя і ніколи вже не піднімалося з руїн. Саме місце розташування цього міста залишається невідомим, незважаючи на спроби до його визначення. Окцю з таких спроб я маю намір яредставнть в справжній нотатці, вважаючи, що звіряння літописних вказівок з оглядом «а? Іоі меетноттн дає право вказати з деякою достовірною на одне з київських городищ як на місцевість, зайняту колись Звенигородом. Почнемо з приведення літописних давніх: про Київський Звенигород. Цивільний список літопису згадує 4 рази, вод 1097, 1150, 1151 та 1234 роками.
В. Б. АНТОНОВИЧ,
1) Під 1097 роком літопис говорить про Звенигород як про місце осліплення Василька Ростиславича. Цей князь, схоплений Давидом Ігоровичем у Києві, був уночі вивезений з міста: „І тієї ночі повезли його до Звенигорода '), що є малим містом біля Києва, верст за десять звідти; і привезли його на возі, закутого, і зсадили його з воза, і ввели в малу істопку“: потім князь був мученицьки осліплений, і негайно після катування, „взявши його на килимі, поклали його на воза, як мертвого, і повезли його до Володимира. І прийшовши, стали з ним, перейшовши міст Воздвиженський, на торговищі..., біля Воздвиження в місті“.
2) Дві інші вказівки літопису зустрічаються серед розповіді про боротьбу Юрія Долгорукого з Ізяславом Мстиславичем за володіння Київським столом. У 1150 році Юрій з Ольговичами і Давидовичами йшов на Ізяслава на Київ з Остерського Городка; із заходу на допомогу йому вів сильну рать Володимирко Галицький. Ізяслав, усвідомлюючи перевагу сил союзників, вирішив не допустити їх до з'єднання, і постановив напасти на галицького князя раніше, ніж Юрій встигне переправитися через Дніпро. „Поїду я до Звенигорода назустріч Володимиру, — сказав він дядькові В'ячеславу, — а ти зі мною пусти полк свій, а сам, отче, їдь до Києва“ (з Вишгорода, де відбувалася нарада). Потім Ізяслав приїхав до Києва, скликав віче і запропонував киянам свій план захисту: „Володимир мені є ближчим, до того піду спочатку. І пішов з Києва полками своїми назустріч Володимиру; і взявши брата Володимира та сина свого Мстислава, пішов до Звенигорода, і туди прийшовши, став полками своїми, і прийшла йому звістка, що вже Володимир іде через Перепетове. Ізяслав же, те почувши, пішов від Звенигорода до Тумаща і туди прийшли“.