сертацією „Російська Правда щодо кримінального права”. Положення дисертації викликали бурю з боку Погодіна, що перейшла потім у полеміку на сторінках Москвитянина. За тим же предметом Поповим була написана ще монографія „Про опіку та спадкоємство з російського права” (у збірці Валуєва). У той же час Попов вирушив у закордонну подорож, і у Відні зблизився з Буком С. Караджичем. З Відня він приїхав до Чорногорії, результатом поїздки була книга «Подорож Чорногорією», Спб. 1847, що малює цілком докладно юридичний побут, народну поезію та історію Чорної Гори. Після повернення з-за кордону Попов прилаштувався при покровителі слов'янофілів гр. Блудова, при якому служив до його смерті. Тоді спочатку його зайняв питання про ставлення німецької школи до „походження Руса”, спеціально про Шлеерг. Результатом стала велика стаття (у Московському Збірнику 1847 р.) про нього, написана на кшталт, ворожому негативної критики Шлецера. Попов прагнув довести, що мірка, якою знаменитий критик міряв історію Росії, мірка, взята із загального ходу розвитку історії заходу — не застосовна до Росії, що давня Русь все не була країною непрохідного варварства, що вона має свою оригінальну історію... Важливість і інтерес стародавньої русі. Попов взяв діяльну участь у журпалі „Північний Огляд”, який видав орієнталісти зі слов'янофільським відтінком II. С. Савельєвим та В. В. Григор'євим. Тут між іншим їм поміщені статті: „Про влаштування уго.говних судів” та „Про російське іконописання подібна до останньої статті— „Про давньо-чеський живопис* вміщена в „Записках Археологічного товариства” та в перекладі на чеську в Музейнику. Крім того, у „Північному Огляді” багато важливих критичних статей. Теж можна сказати і про багато критичних статей його в „Журналі Міністерства М. Просвітництва”. В „Архіві" Калачова Попов помістив дуже важливу статтю: „Піри та братчини”. У суспільствах географічному, археологічному і пізніше історичному Попов брав живу участь, як редактор їх праць. З історії дипломатичних зносин Росії з іноземними державами Поповим видано: „Про сногієнія Росії з Хівою та Бухарою” та особливий
ЛЕТОПИСКУ НЕСТОРУ.