уні; воно — ясне і повне вираження думок тогочасної скептичної школи про походження Русі. У творі „Про давню мову південних і північних русів“ (вміщ. у „Вчених записках Московського університету“ 1839, № 3) Бодянський вирішував питання не на підставі фактів філологічних, а на підставі історичних міркувань. Тут чи не вперше висловлена думка про порівняльне вивчення слов'янських наріч і порівняльну слов'янську граматику. Деякі судження молодого вченого вже й тоді були запізнілими, напр., твердження, що давньоцерковнослов'янська мова — батько решти слов'янських мов і що вона тотожна з давньоруською; не видно також, щоб майбутній професор слов'янських наріч був знайомий з дослідженнями Востокова, але багато що в статті вгадано вірно... „Скептичний“ і „слов'янський“ напрям Каченовського, постійно і невпинно проведений ним на лекціях, у „Вчених записках М. університету“ і у „Віснику Європи“ — не міг не відбитися і на його учневі: у журналі „Московський спостерігач“ 1831 р. (№ 15 і 16) він вміщує статтю про збірник Коллара: „Народні співанки, або пісні словаків в Угрії“. Перша половина статті була присвячена етнографічному нарису словацького племені, друга — його народній поезії порівняно з поезією інших слов'янських племен. Ця критична стаття послужила основою його майбутньої магістерської дисертації. Бодянський був у цей час учителем гімназії і вже звернув на себе увагу попечителя гр. Строганова *). У 1837 р. він подав, для здобуття ступеня магістра словесних наук, дисертацію: „Про народну поезію слов'янських племен“. Тепер ця книга має лише історичну ціну, але на той час вона мала і наукове, і навіть суспільне значення. Тепер можна помітити в ній слабкість фактичного змісту, застарілі шкільні погляди на сутність народної поезії, але в 1837 році це був живий, сповнений натхнення мані-
') Ходив розповідь, що гр. С. Г. Строганов, що йшли одного разу в клас (латині) до Бодянського і дещо вражений його українсько-семінарською вимовою, зауважив йому: «Як погано читаєте ви полатили.» «А ви чому знаєте, що я погано читаю — відповідав Бодянський: — може, римляни читали ще й хоч? відповідь сподобалася і з цього часу почалося ах зближення.