У той самий час, коли відбулося розпад тушинського табору і боротьба вже зводилася на боротьбу Москви з королем, у таборі противника поширилася чутка, що між Скопіним і царем виникла незгода, якою може скористатися Сигізмунд ІП, щоб схилити на свій бік Скопіна. Слух цей ґрунтувався на тому, що в Олександрівську слободу з'явилися в Скопіні послані від Ляпунова, який постійно ставав на чолі всіх криз невиразної епохи, і запропонували Скопіну престол. Листи, подані при цьому останньому, були сповнені образливих виразів проти царя. Але Скопін, прочитавши, розірвав їх, а посланих з ними наказав схопити та відправити до Москви. Однак потім він дав себе умилостивити і дозволив їм повернутися в Рязань. Цей випадок послужив сигналом к'неу-
*) Лист Рожинського до Сіг. III (Соловйов VIII, 305). І Сигізмунд у листі від марга 1610 р. повідомляв своїх сенаторів, що в Москві йдуть сильні розбрати, так як між царем Василем і Скопіним виникли серйозні непорозуміння (№етовчгісг, Оя. рай. 2уд., II, пр. Дв X).
*) Літопис характеризує у своїй спосіб дій Прокофія Ляпунова. Послані розповіли Скопіну „Прокоф'єве життя і до себе насильство його” (Нов. років. 108; Літ. омятеж. 166; Нік. років. VIII, 123 — 124).
Ця посилка мала вигляд політичної демонстрації: Ляпунов надіслав від себе цілу „станицю” (загін); у грамоті він назвав Скопина „не князем, а царем"; а описуючи в поганих рисах самого дару, він хотів „порушити в його племіннику гордість і озброїти його проти царя Василя” (Нов. років. іЬ.).
Прощення посланців літопис пояснює так: „Він же милостивий боярин, не хоч їхньої крові, велів відпустити їх знову на Рязань”. (.Ієт. про заколот. і Нікої, років. іЬ.). З огляду на майбутній подвиг, Скопій міг дійсно не бажати зайвої "крові"; Проте, у зв'язку з його умовою в шведському договорі щадити російських полонених протилежного
& с. ні.аніков.